Глава 8 — Секрет Девіда. Думки про нього

Після того, як хлопці повернулися, Нікіта поводився так, ніби нічого не сталося — наче нікуди й не ходив.
— Бро, ти де був? Куди так різко зник? — спитав Остін, підходячи до нього.
— Та тут був, — спокійно відповів Нікіта. — Щось я втомився і жерти хочу. Може, підемо в дім? — він провів рукою по животу.
— Згоден! Погнали жерти! — Остін одразу рвонув до дому.

Нікіта гукнув іншим, що вони йдуть їсти.

— Ооо, їжа! — з усмішкою сказав Ріко.
— Яка ще «їжа»? Ти береш Девіда — і ви йдете додому, — обламав його Нікіта.
— Що?! — Ріко одразу розлютився.
— Хах, та годі вам, не сваріться, — втрутилася Еріка. — Поїсте у нас, а потім підете додому.

Вона озирнулася.
— До речі… а де Девід?

— Що, сумуєш? — з хитрою усмішкою сказав Девід.
— Що? Не надійся, я просто спитала! — закотила очі Еріка.
— Ага-ага, я так і зрозумів, — усміхнувся він.
— Та ти офігів.
— Ребята, не сперечайтеся, ходімо їсти, — втрутилася Ксю.

Вони зайшли в дім — мама вже накрила стіл.
На вечерю був борщ, пюре з котлетами, салат і запечена курка.

Усі наїлися досхочу.
Девід і Ріко подякували за вечерю й пішли додому.
А решта розійшлися спати — день був важкий.

Наступного ранку Девід написав Еріці.

Деві: Спиш?
Ері: Ні. Що ти хочеш?
Деві: Нам треба зустрітися. Тільки вдвох.
Ері: Навіщо?
Деві: Треба.
Ері: Зараз?
Деві: Ні, ввечері. Час обери сама.
Ері: Добре… давай о 21:00.
Деві: Добре, чекатиму.

Думки про те, чого він від неї хоче, не давали Еріці спокою.
Вона боялася, що він знову почне її добиватися.

Ближче до обіду прокинулися всі.
Еріка сиділа, занурена у свої думки.

— Ууу… — потягнулася Ксю. — Ти коли встала, що вже не спиш?

Еріка не відповіла.

— Ей, ти де літаєш? — Ксю клацнула пальцями перед її обличчям.

— А? Що? Доброго ранку… — розгублено відповіла Еріка.

— Що з тобою? Я питаю — ти коли прокинулася?

— Та все нормально… десь о дев’ятій…

— Дивна ти якась… точно все добре?
— Та все добре.

У цей момент дівчата почули гуркіт за дверима.

— Що це було? — злякано спитала Ксю.
— Не знаю… ходімо подивимось.

Вони вийшли з кімнати і побачили, що хлопці розгромили всю кухню.

— О, ви прокинулися! А ми тут… готуємо, — усміхаючись, почухав потилицю Остін.
— Ага, просто Остін у нас трохи криворукий — узяв і все порозкидав, — додав Нікіта.

Еріка і Ксю засміялися.

— Ну ви й дурні, — сказала Ксю, підходячи до Остіна і починаючи збирати розкиданий посуд.

Після сніданку всі майже цілий день провели вдома.
Хлопці то грали, то допомагали батькові надворі, дівчата балакали з мамою, пліткували, фотографувалися, сходили до сусідки і навіть спекли яблучний пиріг.

Ближче до дев’ятої Еріка згадала про зустріч із Девідом і почала збиратися.

— Ти куди? — спитав Нікіта.
— Та так… прогулятися.
— Одна?
— Так, хочу побути сама.
— Уже пізно. Може, я з тобою піду? — стривожено сказав він.
— Ні, правда, я хочу сама. Все буде нормально.
— У тебе точно все добре?
— Так… просто хочу пройтися. Вибач.
— Гаразд. Але якщо що — телефонуй.
— Добре.

Еріка вийшла з дому.

Нікіта ще кілька секунд дивився їй услід.

Щось у її словах його насторожило.
Занадто дивно вона поводилася.

Він зітхнув…

і все ж пішов за нею.
Тихо.
Непомітно.
Просто щоб переконатися, що з нею все добре.

Нікіта помітив Девіда, який наближався до Еріки.

Він нічого не розумів.
Усередині підіймалася дивна суміш — злість, ревнощі… і тривога, яка нікуди не зникала.

Він стиснув кулаки й продовжив спостерігати.

— Привіт, — сказала Еріка.
— Привітик, — усміхнувся Девід і одразу закинув руку їй на плече.

— Ти що робиш? — здивовано спитала вона.

Нікіту це ще більше розлютило.

Вийти до них хотілося одразу…
але він стримався.

— Та розслабся, не кипишуй, — відмахнувся Девід.
— Що ти хотів?

Еріці стало не по собі.
Навіть трохи страшно.

— Яка ти груба… а раніше була ніжнішою, — усміхнувся він. — Пішли, я тебе дещо покажу.
— Куди? Я нікуди не піду! — різко відповіла вона.
— Та не бійся… — він нахилився і прошепотів їй на вухо: — Я просто хочу познайомити тебе зі своїми друзями. Пішли…

— От мудак… якого біса він до неї лізе?! — крізь зуби прошипів Нікіта.

Його кулаки стиснулися — так і хотілося врізати Девіду.

Він побачив, як той повів Еріку кудись у бік.

Серце неприємно стиснулося.

Не роздумуючи, Нікіта рушив за ними.