Глава 7 — Картопляна вечірка. Поглинання ревнощів

Друзі швидко поділилися на групи. Остін одразу пішов до Ксю, Ріко залишився поруч із Девідом, а Еріка збиралася працювати разом із Нікітою.
Але Девіда це явно не влаштовувало.

— А якщо я хочу бути з тобою? — раптом запитав він.

Еріка важко зітхнула.

— А що не так із Ріко? Яка взагалі різниця?

— Різниця є, — насупився Девід. — Я хочу бути поруч із тобою. Що в цьому поганого?

— А вона не хоче бути поруч із тобою, — різко втрутився Нікіта. — Заспокойся вже.

Між хлопцями одразу повисла напруга.

— Ей, ей, досить, — Остін підняв руки. — Ви чого завелися? Нехай Еріка сама вирішує.

— Все! — спалахнула Еріка. — Я тоді буду з Ксю. А ви робіть що хочете!

Вона схопила відро з картоплею і швидким кроком пішла.

— Ну супер… — засмучено протягнув Остін. — А я тут до чого взагалі?

Хоч Еріка і саджала картоплю разом із Ксю, Нікіта все одно не зводив із неї погляду. Він то й діло підходив ближче, допомагав їй і постійно намагався заговорити.
Девіда це страшенно бісило, але він стримувався.

— Ксю, Остіну так погано без тебе. Може, все ж підеш до нього? — з удаваним сумом сказав Нікіта.

— Він що, без мене навіть картоплю посадити не може? — усміхнулася Ксю.

— Він уже з картоплею розмовляє, уявляючи, що це ти, — ще більше прикрасив Нікіта.

Дівчата одразу засміялися.

— Хахаха, Ерi, ти не проти, якщо я піду допоможу Остіну?

— Не проти, йди, — махнула рукою Еріка.

— Ех… Ну тоді мені доведеться допомагати тобі, — удавано зітхнув Нікіта, хоча всередині був тільки радий.

— Ой-ой-ой, я і сама впораюся! — фиркнула Еріка.

— Ой-ой-ой, яка грізна. Я сам вирішу, допомагати тобі чи ні.

Еріка закотила очі й продовжила саджати картоплю.
Хлопець копав ямки, а вона акуратно кидала туди картоплю.

— Ти взагалі копати вмієш?! — крикнув Девід до Ріко.

— Сам копай, якщо щось не подобається! — огризнувся той.

— Я тебе зараз сам закопаю, — підвівся Девід.

У цей момент у нього з’явилася одна дуже «геніальна» ідея.

Він висипав картоплю з відра, набрав туди землі й пішов до Еріки та Нікіти.

— Оййй, пробааачте… — протягнув він, удаючи, що спотикається.

У наступну секунду вся земля з відра висипалася прямо на Нікіту.

— Ой… упав. От це поворот, — награно скорчив жалісливе обличчя Девід.

Ріко та інші мало не вмерли зі сміху, а от Нікіта був готовий його вбити.

Він мовчки струшував землю з одягу, стримуючи злість.

— Ти ідіот? — різко кинув він, дивлячись прямо на Девіда.

— Полегше. Чого завівся? Я ж випадково, — з усмішкою відповів той.

— Випадково? Та кому ти…

— Все, досить! — різко перебила Ксю. — Не починайте.

— Пожартували — і вистачить, — втрутилася Еріка. — Давайте вже працювати, бо до ночі тут стирчатимемо.

Нікіта ще кілька секунд дивився на Девіда, але все ж промовчав. 

Потроху почало темніти. Вони вже майже закінчили.

— Діти, які ж ви молодці. Дуже вам дякую, що допомогли, — усміхнулася мама.

— Звертайтеся, — відповів Девід.

Коли всі вже виходили з городу, Нікіта зупинив Еріку і притягнув її до себе.

Еріці це одразу нагадало ту саму вечірку…
Вона не могла сказати ні слова — серце знову шалено калатало.

— Ерi… — тихо сказав він.

Вона мовчала.

Його дихання майже торкалося її шкіри…
Еріка завмерла, не в змозі поворухнутися.

І в той самий момент, коли відстань між ними майже зникла…

— АААААААААА, ДОПОМОЖІТЬ!!!

Нікіта різко заплющив очі й видихнув.

— Я його вб’ю… — тихо процідив він.

— Що сталося?! — здригнулася Еріка, озираючись.

— На мене якийсь жук напав!!!

— Хахаха, та не бійся ти, — засміялася вона.

— Дуже смішно… — фиркнув Нікіта.

Раптом Девід кудись відійшов. Це помітив Нікіта і вирішив піти за ним.

— Алло… Зараз усе йде не зовсім за планом. Тут один ідіот з’явився, — тихо говорив Девід по телефону.

Нікіта насупився, не розуміючи, про що мова.

— Короче, я тобі кажу, все буде нормально. Я позбудуся його і отримаю її.

У Нікіти всередині все стиснулося.

У цей момент під його ногою хруснула гілка.

Девід різко обернувся, вдивляючись у темряву.

— Хто тут?..

Але нікого не побачив.

Нікіта вже встиг тихо зникнути.