Глава 2 — Прогулянка селом. Новий друг.

— Нарешті ми розібрали речі, — видихнула Ері, витираючи лоб.

— Ага... приїхали на літо, а речей — ніби на рік, — посміхнулася Ксю, прибираючи кофту в шафу.

— Добре, пішли до хлопців, — сказала Еріка, піднімаючись з ліжка.

— Ходімо.

Дівчата попрямували в кімнату до хлопців. Відкривши двері, вони застали картину: Микита лежав на ліжку і перегортав TikTok, а Остін віджимався.

— Ого, Остін, це село на тебе так вплинуло, що ти вирішив зайнятися спортом? — засміялася Еріка.

— Дуже смішно. Я взагалі ще той спортсмен, — гордо сказав Остін, показуючи біцепси.

— Ой-ой-ой... — Еріка закотила очі.

— Та, відчепись  ти від бідного хлопця. Чого прийшли? — вимкнувши телефон, запитав Микита.

— Який грубіян, — фиркнула Еріка, схрестивши руки.

— Я? — здивовано запитав Микита. — Неправда, я найдобріша людина у світі.

— Пішліть гулять, — сказала Ксю.

Микита піднявся з ліжка, Остін одягнув кофту. Еріка взяла фотоапарат, щоб зафіксувати моменти з друзями. Остін привів друзів в одне дуже гарне місце, де він часто проводив час раніше.

— Боже, як тут красиво, — сказала Ксю, посміхнувшись.

— Остін, чому ти мене сюди раніше  не приводив? — запитала Еріка, фотографуючи місце. — Я й не знала, що тут є такі красиві місця.

Він привів їх до затишного куточка села. Невелике озеро ховалося серед дерев. Два старих Дерева стояли біля води так, ніби створювали вхід в інший світ. Трава була м'якою і яскраво-зеленою, а густа крона майже повністю закривала небо.

— Я сюди часто приходив... любив побути один, — з легкою ностальгією сказав Остін.

— А давайте влаштуємо тут шашлики і поставимо намет? Як вам ідея? — ожив Микита.

— Мені подобається. Я не проти. Здається, у нас на горищі навіть є намет, — задумливо відповіла Еріка.

— Супер, тоді завтра можна все влаштувати.

У цей момент з кущів вийшов хлопець. Високий блондин у чорних джинсах і білій футболці. Його погляд був напрочуд чистим, як небо після дощу.

— На шашлики, значить, зібралися... — посміхнувся він. — Це взагалі то  моє місце. Але так і бути — дозволю вам залишитися тут. З однією умовою: я і мій друг будемо з вами.

— Серйозно? Ти взагалі хто такий? — Еріка насупилася.

— І з якого це раптом твоє місце? — спантеличено запитала Ксю.

— Пф. Я Ріко. І це місце належить моїй родині. Тож скажіть спасибі, що я вас не вигнав, — сказав він, закотивши очі.

— Гаразд, чувак, ми зрозуміли. Звичайно, ти можеш бути з нами, і бери друга — ми не проти нових знайомих, — сказав Остін, легенько поплескав його по плечу.

— Який же він огидний  грубіян, — тихо пробурмотіла Еріка, невдоволено скривившись.

— Ріко, я Микита, — він простягнув руку.

— Ага, — Ріко неохоче потиснув руку.

— Це Еріка, — Кивнув у її бік погляд, — а це Ксю.

— А я Остін, брат Еріки.

— Еріка, зроби обличчя простіше. Я не люблю дивитися на людей з таким огидним виразом обличчя, — Ріко подивився на неї, кривлячи обличчя.

— Не подобається — не дивись, — відповіла вона.

— Досить вам, не сваріться, — втрутився Микита.

— Йдемо вже додому, — сказала Ксю.

— Так, йдіть, — махнувши рукою, прогнав їх Ріко. — А коли там шашлики?

— Давайте завтра ввечері, десь ближче до сьомої, — запропонував Остін.

Всі були не проти. Дорогою Еріка не переставала передражнювати   Ріко, бурмочучи щось собі під ніс. Ксю лише підтримувала її, а хлопці сміялися і запитували, чому він їй так не сподобався.

Коли вони дійшли до будинку, їх зустріли мама і сусідка.

— О, а ось і мої діти, — зраділа мама, обіймаючи Остіна. — Знайомтеся, це Світлана Петрівна.

— Ой, які ви гарні... і як виросли! — з посмішкою сказала вона, розглядаючи їх.

— Так, час летить непомітно, — зітхнула мама.

— А це хто з вами?

— Я Микита, друг Остіна та Еріки, — одразу відповів він.

— А я Ксю, — додала дівчина, прибираючи волосся за вухо.

— Мамо, ми підемо в будинок?

— Йдіть.

Друзі  зайшли в будинок: хтось пішов їсти, хтось перегортав TikTok, а хтось просто дурився.