Глава 15

Ілона Бондарчук

В квартирі повна тиша.

Я відчуваю себе розбитою, адже прокинулася о 5 ранку через бісячий сон: Платон лежить біля басейну на шезлонгу, весь такий на чілі, в плавках та сонцезахисних окулярах, а навколо нього натовп дівчат модельної зовнішності. Вони взялися за руки і водять хоровод навколо нього, манливо посміхаючись, в відвертих купальниках та всі такі з ногами до вух.

А цей котисько лишень облизується, мацаючи то одну, то іншу за дупу.

Ох, як же я розізлилася!!!

Прямо уві сні хотілося влаштувати скандал, за всіма канонами – з криками, зі смачним ляпасом по пиці та з польотом в басейн головою вниз.

Тільки-но набрала повні легені повітря, як раптом закашлялася і прокинулась.

Сон.

Такий дурнуватий, як і мої питання.

Мій топчик.

Цікаво, Платон спить? Відсипається після вчорашніх пригод?

І знову люта злість, чи лютеїнова фаза, чи що це за припадки агресії?

Бери себе в руки, дівчино, не чуди! Вже і так скільки всього натворила за останні тижні.

Я ходжу по квартирі як той привид, збираюся на роботу, вичікувально та неспішно.

Він реально спить?! Вже майже 7:30, може розбудити?

Та ні, ми кожен маємо свій особистий простір, то вже перебір.

А ноги так і тягнуться до заповітних дверей. Рука якось сама відкриває, практично без свідомої згоди господарки, і я та моя шиза (по-іншому відокремлення частин тіла від мозку не назвати) заходимо в кімнату чоловіка.

Я ж лише одним оком погляну і відразу втечу. Пів секундочки. Може зле людині чи температурка? Клятву Гіппократа хто давав? Я не можу лишити людину без допомоги. То ж перевірю про всяк випадок.

Бачиш, вже сама собі виправдання знаходжу, докотилася колобком до сірого песця.

Платон лежить тихенько, розслаблений та до біса сексуальний. Як тільки вдається навіть уві сні випромінювати вайб мачо?

Підходжу навшпиньки, заглядаю в обличчя, підсовуюся ближче…

 І раптом очі напроти відкриваються.

Я від неочікуваності відступаю назад і бʼюся мізинчиком об  ніжку ліжка.

- Ай!!! – верещу від болю.

Платон заспаний різко підводиться, в трусах як є, підскакує до мене і хапає на руки.

- Ти чого? – сиджу в міцних обіймах, притиснута до мʼязистого торса. Ох, по щоках розливаються гарячі потоки соромʼязливості, але не злажу.

- Ілона? – ні, серйозно?! 

- А кого ти очікував побачити?! Якусь іншу жінку?!!! – таки починаю вириватися. Сильніше та сильніше. Гад повзучий! Пес блохастий! Бодай вони тебе покусали і в тебе сталася алергія!

- Боже… Не дригайся як вуж на сковорідці. Дай хоч прокинутися, - тримає міцно.

- Відпусти мене! – гарчу як та вовчиця.

- Ні, - посміхається з ямочками. – Ти в полоні. Безпомічна та практично повʼязана.

- Фігушки з два! Я буду боротися! – намагаюся укусити за шию. Принаймні вдаю, що маю такі плани.

- Ти моя бешкетниця, я не знав, що тобі такі ігри до вподоби, - геть страх втратив, я, між іншим, обурена до крику!

- Поясни мені кого ти очікував побачити у власній кімнаті?! – ой… Не стримуюся і видаю те, що турбує до болю в печінці.

- Нікого, - щиро здивований. – Злата? Вона щось тобі наговорила?! Так і знав! А ти?! Розумна ж жінка, лікарка, а слухаєш кого попало! – хитає головою.

Так я ще ніколи не сварилася.

На руках у напівоголеного, дико сексуального, водночас сонного чоловіка.

Мовчу.

Бо дійсно повірила.

- Ілоно, давай домовилися про наступне. Якщо в твоїй красивій білявій голівці виникнуть підозри, образи, непорозуміння, то ми сідаємо напроти один одного і розмовляємо. Про все на світі. Обговорюємо відверто та знаходимо рішення. Або ж розходимося, - серйозний погляд, який зачаровує. Слова не хлопця – чоловіка. Сильного та впевненого в собі.

- То давай так і зробимо. Відпускай мене, - я що почуваюся винною? За свої думки? Певно, так… А ще хвалюся, що не істерична.

Всі ми жінки часом істерички.

Хоч не визнаємо цього, але факт є фактом.

Емоції зашкалюють, холодний розум покидає простір і вмикається її величність жіноча фантазія.

А там уже хто до якої міри себе доведе.

- Не хочу відпускати, - сам собі заперечує.

- Ти ж сказав, що ми сідаємо напроти один одного, - промовляю його ж слова.

- Це образно. Ти мені більше подобаєшся з цього ракурсу, така шия біленька, ніжна… Ти хотіла покусати? Так я можу теж! – і тягнеться до мене, лоскітно та приємно.

- Платоне, то не був вчора з іншою жінкою? – Боже, ну чому язик попереду мозку? Це вже не дурнувате питання – компрометуюче. – Не те щоб я ревнувала чи щось на кшталт того… Але ми ж закохані ошуканці… Чи то… фіктивна подружня пара… - під кінець ідіотського монологу перехожу на шепіт. – Чи нам можна з іншими?.. – дофіналюю.