Глава 14

- Я голодна, - ми з Тарасом вже три години сидимо і нікому до нас ніякого діла… Як же сумно. Цікаво, Платон мені телефонував?

- Я теж, - цідить сусід по камері, тобто ліфту.

Я вже багато знаю про нього: неодружений, 30-річний (чому тоді жіночкою називав?!) бізнесмен, який живе на три поверхи нижче нас.

Займається ресторанною справою, тримає мережу ресторанів і в одному з них шеф.

Цікавий персонаж.

Легкий в спілкуванні та досить відкритий, як на мене.

А ще розумний.

Виграв в мене. Ну не знала я більше міст на Ф. 

- Коли нас витягнуть, то я тебе погодую. Приготую щось унікальне в честь знайомства, - додає грайливо.

- Домовилися, - відразу погоджуюся. Бо, по-перше, вже не чужі люди, а по-друге, хтось з іншою жінкою час проводить. Та й не домовлялися ми тримати целібат. 

Хоча… Про що я?

Це лише злість помножена на втому.

- Ілоно, а ти маєш коханого чоловіка? – я не надто відкрита людина, тому говорив в основному мій співкамерник.

Я задумалася…

Мовчу.

Тому що не знаю, що відповісти.

Платон… 

Він особливий для мене.

Але чи це кохання…

- Я зрозумів, питання для тебе важке та неоднозначне, - філософськи протягує.

Певно, що так.

- Ти знаєш, ти дуже мене зацікавила, - лунає раптом від чоловіка.

- В сенсі? – мої дурнуваті питання – моя особлива фішка, що є то є. Але я дійсно не зрозуміла останньої репліки.

- Як жінка. Мовчазна, не істерична, лікарка. І, головне, розумна. – перераховує мої чесноти. – А, ще й білявка, прямо мій ідеальний типаж, - добиває остаточно.

- Ми бачилися секунд 10, ти помітив мій колір волосся? – я навіть вік не відмітила, просто ще одна людина в ліфті, от я сама собі на умі.

- Ти красива. Як можна не звернути уваги? – приємно це чути. Дійсно. Не надто часто мене балують компліментам. Артем – то взагалі ніколи не розпилявся, хіба під час сексу міг відмітити якісь жіночі лінії. А Платон… З якоюсь жінкою зараз, гад, куди йому до мене!

Все-таки слова Злати подіяли на мене, зізнаюся сама собі.

- Дякую, - що ще скажеш? 

- Які страви ти любиш? – відволікає далі.

Розмовляли ми довго.

В якийсь момент я зрозуміла, що все – свідомість вимикається, сон заволодіває тілом.

Теплі чоловічі руки підхоплюють мене делікатно та обережно.

І раптом різке яскраве світло прямо засліплює.

- Ілоно!!!! – я не можу дивитися, зір не фокусується, а от слух…

- Платон? Ти чому тут? – мене буквально виривають з рук Тараса і підхоплюють у власні обійми. Такий знайомий запах, мікс сандалу та горіхового дерева. 

- Я переживав, - стискає міцніше. – Ти не відповідала, - не відпускає.

- Тобто ти прилетів з іншої країни через те, що я не відповідала на дзвінок? – я щиро дивуюся. Від чистого серця. 

- 5 годин минуло! – очманіти можна…

- Ну я ж не маленька, - навіть не знаю як реагувати. 

- Та й не сама, - вклинюється в розмову незваний гість, це б то Тарас.

Я згадую, що, власне, ми знову втілили сцену з мильної опери.  Я прямо драмаквін.

- Відпусти мене, будь ласка, - намагаюся вибратися з полону рук. Куди там – тримає залізно.

- Ілона попросила, щоб її відпустили, - Тарас знову втручається не в свої справи.

Я піднімаю очі і вперше зустрічаюся з ним поглядом.

Вау! Який красень!

Платон – дуже мужній, така собі брутальна чоловіча врода.

Тарас – як ангел во плоті, трішки субтильний, тонкий, білявий з синіми очима на пів обличчя. Так малюють головних героїв аніме – чоловік, але ну надто вже красивий.

- А Ви хто? – мій чоловік ледь не гарчить чи то так здалося? Так буває, коли вушко прикладене до легенів іншої людини. Але чулося ефектно.

- Я хороший знайомий Ілони, - нічого собі? Це за якими критеріями? Про всяк випадок мовчу, щоб не нарватися на ще одну драматичну ситуацію. 

Сусіди, якщо що, звідкись повиповзали.

Краще б на ліфт звертали увагу! Стільки годин користувалися одним, а іншому не віддавали шану.

- Що це за знайомі моєї дружини про яких я нічого не знаю, - схиляється до мене з претензіями. А так можна було? Вимагати пояснень?

- Дружина?.. – ой, лишенько, таки суцільна мильна бульбашка, а не життя. Он якась дівчинка знімати на телефон почала… Я потраплю в Тік-ток? Зірка рілсів? Може монетизувати вдасться?

Чи може мене візьмуть акторкою в театр, коли з роботи виженуть через невідповідну моральну поведінку?

Такий собі запасний варіант.