Глава 13

Ілона Бондарчук

Понеділок – день, коли можна видихнути.

Батьки поїхали, дідуся вчора провідали, щоправда, не без пригод, але то пусте, я навіть не дивуюся.

Дід гнівався на Платона, тому що довідався, що той не пускав внученьку Златоньку провідати старого.

А я чисто потрапила під гарячу руку, типу, не надоумила непутящого чоловіка.

Постояла, покліпала та й по всьому.

Далі ми приїхали додому, нарешті розбрелися кожен в свою кімнату, я речі переносила як шпигунка Ксена чи то інша героїня?

В цілому, видихнула вихідні і жити стало легше.

А тут ще зранку прилетіла новина, що Платон на два дні їде у відрядження, отже, можу тимчасово не навантажувати свою психічну систему надмірними емоціями.

Тому понеділок – день чудовий, принаймні для мене.

Так я думала зранку.

- Ілоно, зайди до мене, - пів дня чесно  блаженно купалася в буденних клопотах, трохи засмикана, часом знервована, місцями зла – звичайний день в оточенні примхливих пацієнтів.

А тут знову на килим.

- Добрий день, викликали? - уважно дивлюся на декількох хірургів з інших відділень, які вже знаходилися в кабінеті завідувача, коли я зайшла.

- Ілоно, тут така справа… - і Артем тут як тут. Повертаюся в його бік, щоб пильніше придивитися в падлючі, підступні очиська. Щось задумав… – Ми дізналися, що ти зустрічаєшся з паном Бондарчуком, - теж мені новина, не вчора ж розповіла, для кого ці «фразеологічні» обороти? В політику грає?

- Ну, - не виправляю, що, власне, я його дружина. Менше знають – міцніше я сплю.

- Ілоночко, нам потрібен новий МРТ-апарат, - завідувач, який майже колишній, як і колишній який майже завідувач, на мене пильно дивляться, а я на них.

- А я чим можу допомогти? – не те щоб я не зрозуміла натяків, але… Вистачає нахабства? Серйозно?

- Ти можеш попросити свого хлопця нам його подарувати, - ні, Артем геть сором втратив. Ті крихти, що по кутах душі валялися.

- Не можу, - досить категорично відповідаю.

Як же бридко…

- Ти ж тут працюєш, бачиш, колеги всі зібралися, щоб тебе попросити, - маніпулює думками громадськості Артем-падлюка.

А я на маніпуляції не ведуся.

- То просіть, - піднімаю голову. – А я попрошу Платона. Може. А може й ні. Тому що звикла не поєднувати роботу та особисте життя, - з кожним словом тон мого голосу стає дедалі гучніше та емоційний фон насиченіше. – Та й взагалі, наші стосунки не зобовʼязують його робити дорогі подарунки за місцем моєї роботи. А якщо я звільнюся, то він так в кожну наступну лікарню, де я працюватиму, по МРТ мусить давати?

Гніваюся страшенно, я рідко коли настільки виходжу з себе.

Хто це вигадав?!

- А якщо так станеться, що одну молоду лікарку скоротять… - наволоч пихата. Козляра, сподіваюся, що рогата (може там Жабуська вже наставила, вірю, що так).

Погрози пішли в хід.

А я нещодавно завідувача реабілітувала.

Ні.

Всі вони гадиська.

Бачу, що деяким змовникам не надто комфортно, очі опустили, носи повісили, сопуть.

А мені хочеться дихати вогнем і спалити все дотла.

Але я ж витримана та зріла, тому лише поглядом вбиваю.

- Як вже буде, скоротять, то скоротять. Мені вже можна й не працювати, мій ЗАКОННИЙ ЧОЛОВІК може мене фінансово забезпечити. Я можу йти? – гордовито споглядаю на хор змовників-гівнюків.

Не чекаючи відповіді покидаю цей гадюшник.

Важко працюватиме з Артемом…

- Черговий раз викликали на килим? – якась потріпана Жанна, волосся скуйовджене, халат не на всі ґудзики застібнутий.

- Тобі яке діло? Йди куди йшли чи заховайся звідки вилізла! – натурально хамлю. Нехай звикає, я тепер не стримуватимуся взагалі. Що на думці – те й на язику. Все одно мені тут недовго лишилося.

Образливо…

Я скільки сил та енергії поклала на свою діяльність в цій лікарні, і така мені відплата.

Не цінять мене…

А я собі ціну знаю.

Якось після знайомства з Платоном самооцінка чи то самодурство пішли стрімко догори.

Витримана жінка не дорівнює терпила.

Не варто підміняти поняття.

Одна справа не впадати в дикі та неконтрольовані істерики, і геть інша – мовчати, коли тебе гнітять.

- Сучка! Не довго тобі лишилося! – Жанна в моїх очах геть знецінилася як ворогиня. Таке щось, дрібне та неважливе. Плюнула і переступила.

- Побачимо, місіс вічна-асистентка, - фиркаю і йду собі далі працювати.

Якось воно буде.

Не таким я планувала понеділок, але маємо те що маємо.

Все ж Платон приніс багато хаосу в моє життя, мушу визнати.