Глава 12

Мушу визнати, Платон веселий та харизматичний чоловік, а ще зовсім не пихатий, так уважно слухає маму, питає поради в батька – вони в шаленому захопленні.

А я, нагадаю, в шоках.

Ніяк не відійду.

Особливо на етапі караоке - взагалі в стадії офігівання.

Платон з мамою в дуеті - це не для слабких нервів.

Видихаю і несуся на кухню за черговою порцією смаколиків.

- Ілоно, як я за тебе тішуся!!! Такого прекрасного чоловіка відхопила! Багатий, красивий та добрий. Тебе, бурчунку-мовчунку, кохає! А які прикраси дорогезні дарує, відразу видно - щедрий та благонадійний! – матуся задоволена надзвичайно. Платон – ідеальний, а мені пощастило. Все як в мріях. – Ти щоб слухалася його! Не гнівила! Не відмовляла ніколи ні в чому! – натяки на сексуальне життя? Чи на моє свавілля в подружньому побуті? Божечки… Докотилася. – І скоріше вагітній, щоб привʼязати дитиною. Знаєш, як чоловіки діток люблять! - дає настанови мама.

Неприємно слухати. 

Важко сприймати факт, що батьки настільки зашорені та обмежені в своєму світосприйнятті, що вінцем мого щастя є чоловік та діти…

Привʼязати, змовчати, підкоритися.

Якесь шоу в світі тварин.

Та попри все, мовчу і слухаю.

Адже я батьків люблю в будь-якому разі. 

Для них це істина, вони для мене, донечки-квіточки, прагнуть ідеального життя.

- Ми самі вирішимо, коли нам заводити дітей, - не стримуюся та досить тактовно окреслюю кордони.

- Ой, Ілоно, в таких речах мудрою треба бути, хитрішою! Хіба чоловік усвідомлює, що готовий стати татком? Та ніколи! Ти його замани, зроби свою справу і чекай вагітності.

Ох…

Лицемірство та приниження сімейних стосунків… 

Я вже ледь стримуюся, щоб не нагрубити, не хочу псувати атмосферу довкола.

Вона ж абсолютно вірить в свої постулати, від душі ділиться досвідом, прагнучи для мене лише найкращого, повторюю про себе мантру.

Просто вони такі.

- Мила, все добре? – Платон вже навчився читати по моєму обличчю чи знову в думки поліз? Тут як тут, ніжно обіймає за талію і заглядає в очі.

- Все прекрасно, - обманюю майже професійно. Ще трохи і можна буде відкривати курси по мистецтву брехні. Такий вчитель переді мною, справжній експерт.

- Ти речі перенеси свої тихенько, доки я відволікатиму батьків, - притуляється впритул, аж мурашки по шкірі від дотику губ до моєї щічки. Але від слів зникає весь емоційно-сексуальний ефект.

- Навіщо?! – кричу пошепки. Хто ще так вміє?

- А як ти поясниш різні кімнати в молодят? Я ледь вигадав чому в нас медового місяця не було, а тут таке… Воно нам треба? Зайві підозри, - Боже, от за що мені це все?! Як я маю з ним спати?!!

- Ти спиш на підлозі, - фиркаю як кішка.

- Не будь дитиною, Ілоно, ми ж не в романтичній комедії, - іронізує цей… нехороший чоловік. При цьому посміхається немов нахабний котисько перед мискою сметани. 

- Міг же батькам готель запропонувати, - злюся від безвихідного становища в яке сама себе загнала своїми діями. Але подумки вже обдумую стратегію… І якось так хвилююче, кров грає по тілу… Я чекаю на спільну ночівлю?!

- В мене батьків немає, тому любитиму твоїх. І цінуватиму та віддаватиму шану, - серйозний погляд проникає прямо в душу і пронизує своєю глибиною.

Що сказати? Слова не формуються в речення…

- Діти! Йдіть до нас! – тато увімкнув музику. 

Тепер пішли в хід танці.

Справжня вечірка та свято в хаті.

Платон мене підхоплює на руки і несе в сторону мами.

- Ми теж готові танцювати, - крутиться, так і тримаючи мене при собі. - Мамо, потім з Вами можна? – підморгує татові і підкидає мене вверх.

Ми дійсно весело провели час: жартували, дуркували, танцювали дивні танці, обіймалися та підспівували.

Я насолоджувалася радістю, поглинала позитивні емоції і настрій, сміялася від душі.

А ще упіймала себе на думці, що це вперше так безболісно та приємно минув вечір з батьками.

Платон – справжній чаклун, він творить дива.

- Ось ванна кімната, тут ваша кімната, якщо ви трішки забули, - проводить чергову  екскурсію по квартирі. – Не соромтеся, кажіть, якщо щось потрібно. Можете ходити де завгодно, тут весь простір для вас доступний. Ви ж батьки. А ми з Ілонкою пішли відпочивати до себе.

Я лишень кліпаю і трохи по-дурному посміхаюся.

А ще страшно нервую.

І хочеться втекти.

Але дорослі жінки не тікають від складнощів.

Тому з посмішкою, під ручку з чоловіком, заходжу в його спальню.

Тримайся, Ілоно, не зʼїсть же він тебе?

Платон відразу вийшов. 

А я залишилася вся на нервах.

Що ж далі?