Глава 11

Вечір в квартирі пройшов доволі спокійно, навіть занадто, Платонові хтось зателефонував і він закрився разом з ноутбуком та невідомим співрозмовником (припускаю, що підлеглим) в своїй кімнаті.

Трудоголік… Як і я.

Оце з нас сімейка вдалася.

Нашвидкоруч приготувала бутерброди, вечеряти не дуже хотілося. То певно переживання так впливають на мене. А може фаза місяця чи циклу…Чи Уран в Плутоні. В нас, жінок, не вгадаєш.

Впевнена, що законний чоловік собі раду дасть, тому легенько прибрала на кухні і почалапала до себе.

Навіть швидко вдалося заснути.

Ще один день промайнув блискавкою.

І от він настав.

Сеньйор черговий вихідний.

Хоч відісплюсь.

Кажуть, що потрібно чекати пенсії для такої важливої справи, але практика показує, що дана теорія є утопічною.

Тому сплю поки є можливість.

Ага… Виспалася.

«Ілоно, добрий ранок, потрібно вийти на пів дня, підстрахувати, наш черговий лікар захворіла» - читаю повідомлення від шефа.

І так завжди.

Не має мені спокою.

Максимально неохоче вилажу з ліжка, але обовʼязок є обовʼязок.

Не хочу – мушу.

В Платона повна тиша та штиль, спить, напевно, як котик.

Ні грама не заздрю, ну хіба на один, проте рухаюся тихенько, щоб не потурбувати милого.

Пів дня пролітають як мить – в лікарні сьогодні повний аншлаг, чому люди чекають вихідних, щоб заявити світові про свою проблему? Чи це всесвітній закон підлості так працює? Не збагну.

О 12:00 дзвінок, я механічно, на автоматі, піднімаю слухавку і офігіваю від контенту:

- Доню, а де ти є? Ми приїхали, а квартира порожня, - маман в шоках, я в не менших. Платон же мав вирішити цю ситуацію з батьками... От же… скунс!

- Мамо, я на роботі, скоро буду, - казати про весілля та переїзд чи ні? Що в біса робити? Яка в нас стратегія?!

- Добре, ми чекаємо.

От же!

«Ти чому не зателефонував моїм?!!!» - з силою тицяю по екрану, ніби він винний в моїх проблемах. А винен законний чоловік! Професійний авантюрист, між іншим!

«Ой. Забув»

От як в нього все так просто!!!

А я що маю робити?!

Дихай, Ілонко, стрес та нерви шкодять здоровʼю, підіймають тиск та підвищують рівень кортизолу в крові. Хіба це потрібно молодій, практично незаміжній жінці?

Кави випʼю, щоб заспокоїтися і не накричати на неблагонадійного партнера. Бо між нами має бути конструктив та холодний розум, адже зіпсувати стосунки - це останнє, що можна допустити. Ілоно, заспокойся, дівчинко. 

Йду і приговорюю як мантру.

- А що це в нас за каблучка на пальчику? – біда не приходить сама. Вона тусуються з зеленими та болотними створіннями.

- А що це в нас за жалюгідна подоба на каблучку на пальчику? Невже обручка? Боже, з першого погляду навіть не здогадаєшся, така маленька та непомітна, - я зла, не турбуй мене, Жанно, бо відхопиш. Мої емоції бурлять та вимагають виходу, тому не найкращий час відточувати сарказм. Я ж теж вмію.

- Ха! В мене обручка, а ти так в дівках і ходиш, - фиркає як коза в полі, якій трава в носа залізла.

- Ну-ну. Тобі краще знати про мій соціальний статус. Я просто так на правій руці ношу ціле багатство, - геть трохи натякаю, пускаючи туману загадковості.

- Ви одружилися?! З Бондарчуком?! – вереск чути на весь поверх, а неприємний який, неначе сигналізація на автівці.

Я посміхаюся невимушено та гордовито, розправляю плечі і знизую:

- Дякую, що відбила Артема. То був не найкращий варіант, - задумливо зупиняюся на мить. –Точніше сказати… Дуже невдалий. Добре, що я не вступила в шлюб з подібним.

Ох, як же приємно на душі! Це я така падлюка? Зовсім не зріла поведінка. Але пофіг, зате як гріє та приносить задоволення.

Кава! Потрібна кава і можна телефонувати Платонові.

Кофеїн та вдоволення власного его підняли настрій, то ж вже абсолютно спокійна та врівноважена, набираю чоловіка:

- Ілоно, не хвилюйся, я забрав твоїх батьків додому, ми вже майже на місці. А чому ти не розповіла про наш шлюб? – такий собі веселий та безтурботний.

Я аж сіла.

Потім встала.

Знову сіла.

Сьорбнула кави і обпекла язик.

- Платоне!!! - прогарчала, як люта вовчиця.

- Добре, люба, так, до зустрічі. Я тебе теж кохаю! Побачимося вдома, - і вимкнувся.

Ні, ну нормальний?!!!

Я таки його вбʼю.

Закопаю.

Пристрілю.

Приріжу.

Сценарії вбивства виникали в голові в яскравих барвах та з чіткою деталізацією.