Глава 10

Їсти ми не поїхали… Натомість вирушили в лікарню до дідуся Платона.

- Вдягни обручку, - нагадую йому наші ролі. Він чоловік, я – дружина.

З глузду зʼїхати!

- Давай ти мені, - котяра! Як хитро посміхається і протягує руку.

- Може ще клятву промовити? В радості та в горі, всі справи? – але миролюбно обручаю чоловіка, чомусь отримуючи насолоду від процесу.

- Я не проти, - підморгує. – Ілоно, прошу тебе, покажи всю любов та захоплення мною! Щоб навіть не промайнуло ні в кого думки про фіктивність наших стосунків. І не сахайся мене, я буду показувати ніжність. Ми ж молодята, - серйозно додає.

- Добре. Але не перегинай палиці. Все ж до хворої людини в лікарню йдемо, а не в нічний клуб, - не менш серйозно опоную.

- Але не забувай, що ми шалено закохані. І не губися, відразу вмикайся в гру, - знову розпорядження.

- Я не вмію так як ти. Лицемірство – не моя сильна сторона, - будемо обманювати всіх… Ошуканці як є. Але то для хорошої справи.

Ми ж нікому нічого поганого не робимо. Правильно?

Заспокоюю себе.

- В чому лицемірство? Ми одружені? Так! Ми живемо разом? Так! А стосунки між чоловіком та дружиною рідко бувають щирими. В тебе траплялося, коли  знаєш, що пара живе як кіт з собакою, навіть до побоїв доходить, абʼюз повний, а на людях цілуються та вдають закоханих? От де лицемірство. В нас невелике перебільшення. Ми нікому не робимо зла, - озвучує мої ж думки.Фантастика. Як йому вдається їх чути?

- Ходімо, - нервую і дуже. Але поряд спокійний та впевнений Платон і це надає мені надійності та опори.

Якось воно буде.

- Ілоно, дякую тобі за допомогу, - відкриває двері автівки, допомагаючи мені вийти.

- За що? – не розумію я, оскільки вся в собі.

- За те, що ти моя співучасниця. З такою людиною мені всі ріки по коліна, - цілує руку та міцно стискає. – Вперед! Не бійся!

Боюся.

Йду і боюся.

Але не видаю емоцій.

Платон тримає за руку. А я його.

Ми маємо показувати впевненість.

- А хто це в нас такий білявий та худорлявий? – чую збоку.

Обертаюся і стикаюся з поглядом, в якому прямо горить ненависть та злість.

Жінка красива, висока, струнка, розкішно вдягнена, неначе витончена та багата квітка.

Без слів вгадую в ній зведену сестрицю – Злату.

- І ти тут? Що забула? – грубо промовляє Платон, не сповільнюючи руху.

- Я до діда не можу потрапити через одного покидька. Не знаєш хто це? – слова тихі, але хижі та колючі. Прямо люттю віддають.

- Тут тільки суку бачу напроти, яка вдає родичку. Хоча ніхто та звати ніяк, - високі стосунки… Обмінюються компліментами.

- Це ми ще побачимо, братику. Де ти її взяв? Звідти витягнув? Скільки заплатив? – нігті чорного кольору, довгі та гострі, як у відьми. І погляд відповідний. – Любко, я заплачу вдвічі більше. Або втричі. Я вмію торгуватися та отримувати своє. Не ображу, білявочко.

Бридко і… аж мороз по шкірі.

Жанна на її фоні як побите цуценя.

От де справжнє Міс Зло.

- Йди до пекла, Злато, до своїх родичів, - у Платона голос тихий та рівний, ніби нічого такого щойно не було озвучено.

- Мені ще зарано. Спочатку заберу все, що забажаю. І якісь дворові пси мене не зупинять. І підзаборні хвойди, - шипить як змія.

Вчора лярвою обізвали, сьогодні йду на підвищення, вже хвойда. Завтра повія чи хто там за ієрархією легковажних жінок?

- Ну, сестричко, поки що зупинив. Дуже навіть успішно. Не переоціни себе. Бо боляче падати з висоти невтілених амбіцій, - Платон обійшов Злату, я за ним хвостом. А далі охорона не пустила жінку. Вона не вигукнула і слова. Просто зʼїдала поглядом, я мимоволі обернулася і помітила ненависть, що плескалась відверто  її очах.

- Ох, - зітхаю від емоцій, що переповнюють. Нічого собі!

- Не хвилюйся, Ілоно, вона тільки й може, що своїм поганим язиком тріпати. Погрожувати та провокувати. Зараз в неї руки звʼязані.

Ага.

Гарно в неї вдається це тріпання.

Я прямо в захопленні.

Цікаво, це талант з народження чи набута навичка? Де такому вчать? Мені декілька лекцій не завадило б, надто я добра та мовчазна.

- Діти, ви прийшли? – чую слабкий хворобливий голос і перемикаюся на дідуся, що лежить на ліжку.

- Так, ми прийшли тебе провідати і розповісти добру новину. Ми з Ілоною одружилися! – Платон відразу розкриває карти, без ходіння навколо.

- Невже? Ти взяла його прізвище? – чоловіки такі чоловіки… Навіть на лікарняному ліжку.

- Так. Я тепер Ілона Бондарчук, - посміхаюся нервово.

Боженько, дай мені сили пережити цю виставу!

__________
Добрий ранок! Завтра беру вихідний! 
Бережіть себе!