Глава 9.1

Ілона Бондарчук

Відпросилася.

До обіду ходила як на голках, добре хоч робота відволікає.

Люблю я працювати, занурюючись в процес, відтворюючи свої знання та навички в реальні кейси, часом важко, але я ніколи не пошкодувала, що обрала професію лікаря.

Лікар – це не про медичні маніпуляції. Це вище та глобальніше! Ми маємо дбати про пацієнта, його моральну та психологічну складову, постійно вчитися та розвиватися, прагнути допомогти та при цьому тримати холодним розум.

Це справа мого життя. Моє хоббі та захоплення. Моя місія.

Ох, щось я в філософію вдарилася.

То певно знову нервове.

Ілонко, все буде гаразд! Просто переживи ці дні турбулентності, потім в старості буде що згадати та внукам розповісти.

Виходжу і чую якийсь характерний шепіт – то не змії, ні, то медсестри переговори ведуть. Це їх особлива мова, своєрідний діалект.

- Ти бачила? - шипить одна.

- Який красивий! - махає руками інша.

- Багатий, певно, - додає третя.

- Точно. Я тобі кажу – мільйонер! - цікаво, про кого вони?

- Нічого собі… - видихає перша.

Що відбувається? Кому кісточки обсмоктуємо?

Ааа… 

Зрозуміла.

Певно мені.

Стоїть посеред приймальні.

В костюмі та з оберемком. 

Ні, не так. 

З оберемищем білих троянд. 

Штук 100, не менше.

Гарний та ефектний.

Неземний чоловік.

Прямо як з романтичного серіалу зійшов про владного боса. 

А я - головна героїня…

Може втекти?

Знову центр уваги і я в ньому… Коли це закінчиться? Як вдіяти? Точно, зараз тихенько зникну. Тільки зробила один крок…

- Ілоно! Кохана моя! – ага. Втекла. Куди там з моєю удачею?

Обертаюся назустріч Платону.

Посміхаюся під пильним поглядом персоналу, що тільки не зʼїдає мене, і йду до свого, хай йому грець, чоловіка. Офіційного та законного. Свіженький, тільки-но вчора заштампований.

- Дорогоцінна моя Ілоно, я приїхав забрати тебе на обід в розкішний ресторан, дуже скучив, не бачив з самого ранку,  - грає бровами та протягує букет троянд. – Це тобі! Побачив і не міг стриматися. Вони такі ж білосніжні та прекрасні, як ти!

Божечки… Що ж ти твориш, Платоне? Звідки талант до пафосу та любов до драми? В тобі помер справжній актор. Та що там – митець!

Стискаю зуби.

- Дякую, любий, - шкірюся, як вовчиця. Важкий букет, ледь тримаю. Безмежно прекрасний. Мені вперше дарують таку розкіш. - Скільки їх? - тану як морозиво на сонці. Ми, жінки, не можемо спокійно реагувати на квіти. А якщо вони без приводу - то взагалі астрал. 

- 101 троянда, - посміхається з ямочкою. Заборонені прийоми пішли. Я ж так можу отримати серцевий напад. А медсестри гостру токсикацію через заздрість та власну отруту. - Ой, геть забув, це теж тобі, - з кишені витягує коробочку. Ювелірні прикраси… Ну все, серденько тріпоче немов навіжене. 

Дівчата, що милуються сценою, охають і я разом з ними. Та що казати - я в приємному шоці… Але водночас незручно через надмірну показовість. Хоча… ця демонстрація для мене. 

Відкриваю – неймовірної краси перстень. Навіть обручка. Точніше дві – моя і його. 

Я ще вчора перед сном подумала: одружилися, а обручок немає. Швидко реагує та втілює мої фантазії в реальність, чи чує він їх … Я ж кажу - чаклун. 

Милуюся ним та обручкою.

Очі Платона сяють не гірше діаманту, я… розчулилася і… Ну як це можна пережити?… 

Знову ошелешено зітхаю.

- Ти найкраща жінка на світі. Я маю честь жити з тобою, бачити твою вроду та відчувати доброту. Ілоно, дякую, що ти моя, - гучно промовляє та добиває сцену. 

Ну все, в мене точно станеться напад. Мимоволі очі наповнюються вологою.

Я буквально не дихаю, як і глядачі поряд.

- Дякую, Платоне, - видихаю.

- Пішли тебе годувати? – бере за руку та легко надягає обручку на пальчик. Одним простим рухом.

Медсестра поруч схлипнула. А я тримаюся.

Хоча таких  романтичних демонстрацій публічного характеру ніхто ніколи не проявляв стосовно мене.

Цю подію обговорюватимуть місяць. Мінімум.

З легкої руки чоловіка, я вже не бідна покинута лікарка, а жінка, в яку шалено закоханий мільйонер-красунчик.

- Дякую, Платоне, - повторююсь. Вже щиро посміхаючись, від серця. Не стримуюся і цілую його.

Нехай думає, що це спеціально. Так і є. Але не для натовпу, а тому що серденько не витримує ніжності та вдячності. 

Який благородний жест.