Глава 8.1

Відкриваю валізу і просто насипаю туди рандомно одягу, не думаючи, не аналізуючи та не підбираючи луки.

Які луки, коли твоє життя догори дригом? Та й купую одяг я завжди плюс/мінус в одному, досить стриманому стилі. Взагалі вважаю, що людство приділяє моді та вбранням занадто багато уваги.

Ліпше б зайнялися дійсно важливою справою – шукали ліки проти раку, альтернативні способи виготовлення харчових продуктів та як знищити корупцію.

Боже, Ілоно, звідти ці думки? Ти геть кукухою поїхала?

Платон мовчки стоїть, підпираючи двері.

- Може б ти сів? Там є диван і навіть чай можна зробити. Нам обом, - даю задачу молодику, адже незручно перед ним світити спідньою білизною, а моя наступна точка завантаження саме там.

- Чай? Я? – спочатку розгублений та навіть несміливий погляд, але бачу, що змирився. Почапав на кухню, розбиратися.

Сфокусувалася на закиданні трусів, знову ж таки намагаючись не аналізувати нинішню життєву ситуацію.

Зате мама буде щаслива. І татко.

Нарешті квіточка в надійних руках заможного садівника.

І пофіг, що садівник якийсь дивакуватий, зате багатий і, головне, з яйцями між ніг.

То за версією батьків – гарантія сили та могутності.

Камʼяна стіна.

Хоча… Може і не така вже й камʼяна, то ще перевірити потрібно.

Воно ж по чоловікові не визначиш чи то могутній та витривалий марафонець, чи спринтер на 3 хвилини.

Але мені до цього не має діла! 

Боже… Знову думки шизофренічки.

Далі 10 хвилин на збори доглядальної косметики, три секунди на декоративну, бо в мене в арсеналі все досить лаконічно: туш, олівець для брів і палетка тіней. Я не любила бойовий розпис, віддаючи перевагу природній красі.

- Ілоно, я зробив, -  це гордість промайнула в інтонаціях?

Я, як хороша жінка, маю похвалити чоловіка за вдало зроблений чайок?

- Це що вперше в житті? – ляпнула навмання. І попала в ціль.

- Не повіриш. Якось не доводилося, - розводить руками.

- Як таке можливо? – риторичне запитання . Далі махнула рукою і гучно відсьорбнула гарячий напій.

Таки треба хвалити. Чоловік йде на подвиги заради мене.

- Дуже смачно, - посміхаюся натужно. І сміх, і гріх.

-Дякую, - Платон же відповідає щирою посмішкою з характерною  ямочкою на щоці.

Мовчимо, кожен думає про своє.

Я намагаюся тримати інформаційно-аналітичний вакуум. Щоб не впасти в чергову істерику. А Платон… видно, що дуже стомлений. 

- Тобі ще багато? – чоловік оглядає з зацікавленням дві невеликі валізи.

- Ще взуття і по дрібничках. Максимум пів години і я готова, - тягнуся до печива. Голодна, практично не їла вдень, то хоч так повечеряю. 

Ага. 

Забрав.

Прямо з рук.

- Не перебивай апетит. Вдома нормально поїмо, - деспот! Я хочу печиво прямо тут і зараз!

Демонстративно тягнуся, пафосно беру в руку інше печенько і гучно хрускаю, відкушуючи шматок.

- Я голодна, і сама вирішую коли і що буду їсти, - виражаю протест невербально та озвучую вголос.

Ти бачиш який? Буде мені наказувати? Дзуськи!

- А я стомлений і дуже нервуюся… Чекаю новин з лікарні, - дійсно, по ньому видно… Що я ніби дитячий садок середня група?

- Інсульт? – здогадуюся.

- Так, - опускає голову майже додолу, закриваючи очі руками.

Так ми і сидимо.

Що скажеш? Хвороба є хвороба.

Мої слова не вилікуюсь дідуся.

- Розкажи наші плани, - цікавлюся, переслідуючи дві цілі: знати реальну картину і банально відволікти.

- Коли дід прийде до більш-менш нормального стану, то підніметься питання про призначення тимчасово виконуючого обовʼязки президента компанії. І я хочу ним стати. А для цього потрібно показати лояльність до сімейних цінностей, - спокійний та виважений, хоч і засмучений. Гарний чоловік. Дійсно.

- Для цього потрібна я, - констатую факт.

- Саме так. Ти. Моя дружина. Вже не наречена, - швиденько зорієнтувався. – Завтра йдемо розповідати приємну новину. Зможеш втекти на деякий час з лікарні? – приємно, що цікавиться моїми можливостям. І так хвилююче заглядає в очі…

- Можу. З лікарні в лікарню, яка іронія, - для чогось додаю, щоб розірвати безтілесний чуттєвий зоровий контакт.

- Таке життя, - зітхає, нервово тріпаючи волосся.

- Таке життя, - не можу не погодитися.

Так, будемо вже закінчувати намотувати соплі на кулак, та повернемося до незапланованих зборів і переїзду.

В невідомість.

- А ти далеко живеш? – легковажна жінка, що планує мешкати з незнайомим  чоловіком, от хто я. Навіть не знаю куди маю їхати.