Глава 7.

Нарешті в своєму болотці, це б то, лікарні, поринаю в звітність і полишаю всі буремні думки, що роєм літають по мозку.

Мене світ втрачає на декілька годин.

Але хіба дадуть нормально попрацювати молодому лікареві?

- Ілоно, зайди до мене, - телефонує завідувач вже близько шостої вечора  та без прелюдій викликає на килим.

Я трохи нервуюся, хоча ж нічого поганого не зробила – операція пройшла успішно, маніпуляції в стаціонарі виконані, прийомні години відпрацювала.

Що з трапилося?  Адже явно не заради любощів-веселощів туди йду.

Ааа, зрозуміло. 

Жанна трапилася…

- Ілоно, заходьте. Маємо важку та неприємну розмову щодо Вашої поведінки, - стою як двієчниця на лінійці перед вчителями. - Шановна, якщо будете поводитися неадекватно зі своїми колегами, то матимете проблеми! Це я Вам гарантую! – отакої… завжди лояльний, справедливий та розумний завідувач, наш вчитель та наставник, так розчарував мене…

Стою і плакати хочеться.

Ця сука теж в кабінеті, переможно посміхається, Артем звів похмуро брови…

Ледь терплю, з останніх сил, зціпивши зуби.

Життя - не поле перейти.

Сьогодні я стримаюся.

Але не забуду приниження.

- Ти зрозуміла? – продовжує треш мій бос.

- Аякже, все зрозуміла і запамʼятала, - моя совість чиста. Я просто дала здачу. І продовжу це робити. Навіть якщо доведеться шукати іншу роботу.

- Просити пробачення будеш? – ні, ну це вже ні в які ворота не лізе. Таке терпіти я не збираюся.  Тільки-но набрала повні легені повітря, щоб гучно та промовисто послати всіх в кімнаті прямо в саму глибоку частину дупи, як мене перервали.

Відкриваються двері і на порозі зʼявляється  шалено-рожевий оберемок троянд та за ними видніється брутальне обличчя Платона.

Отак. Без стуку чи інших проявів вихованості.

Просто прийшов чоловік.

- Добрий вечір, ви ще довго плануєте спілкуватися? – чоловік заходить і на мить оглядає обстановку. Я посеред кабінету, завідувач в кріслі та прихвостні позаду нього. – Що тут відбувається?! – грізно промовляє та стає поруч зі мною.

- Ви хто? І що тут робите? – ох, зараз розгорнуться бойові операції… Бос дуже не любить, коли втручаються в виховний процес.

- Я – Платон Бондарчук, власник компанії «Медеквіпмент» та наречений Ілони. Ще раз запитую. Що тут відбувається? – аж мороз по шкірі від його інтонації. От що означає «владний чоловік». – Це тобі, - притягує рожевий букет.

Я ледь втримала, настільки він обʼємний. Але приємно. І якось в мить стає пофіг, що зараз буде скандал. До лампочки. Он яка шафа мене захищає. Могутня та сильна чоловіча опора.

- Ви власник компанії «Медеквіпмент», тієї, що виробляє медичне обладнання? – розчарування в завідувачі опустилося нижче дна, як тільки я почула ці хвалебні та підлабузницькі нотки в його голосі.

Отак працюєш роками і виявляється зовсім не знаєш людину.

В мене з емпатією взагалі туго.

Точніше вона відсутня.

Спочатку коханий чоловік мимо каси, тепер безпосередній керівник…

Лишається надіятися лише на здоровий глузд.

- Так. То є якісь проблеми?  – ще раз повторює Платон, але всі активно машуть головами, типу ніяких і навіть не думалося. - Ілоно? - звертається до мене. Я лише приречено зітхаю. Таки не буду роздмухувати полумʼя. 

Ці тепер мені вичікувально в очі заглядають.

Лицеміри.

Всі.

- Платоне, може б Вам кави? Ілоно, зроби своєму чоловікові кави, хутчіше! – тепер з мене секретарку зліпили, а є ціла асистентка в кабінеті, між іншим.

- Якщо все гаразд, то ми підемо, дуже поспішаємо, - бере мене за руку і впевнено виводить в коридор.

Дежавю.

Ми вже так при першій зустрічі ходили. І в його офісі. Він поводир, а я – теля.

Куди йдемо? Чому? Заради чого? Я хз, але мовчки йду, оскільки нам вслід дивиться ненависна Жанна-жаба та бовдур Артем.

- Дай хоч перевдягнутися, - притискаюся близенько та шепочу. Наша класика.

- 5 хвилин вистачить? – ми в армії  чи що? Звідки нормативи?

- Щось сталося? – знову шепочу, стаючи навшпиньки, щоб дотягнутися до вушка. Височенний вимахав.

Збоку це виглядає як інтимний жест.

Власне таким він і є.

Переборюю свою скромність. Доросла жінка, звідти ця бентежність? 

- Потім. Допоможи, будь ласка, - нахиляється до мене впритул. Шепоче. Його подих лоскоче вушко… Якось так еротично це звучить та відчувається… 

Матінко моя рідна, тримайте мене троє. Що зі мною він коїть?