Глава 3.

Зранку все сталося, що могла статися.

По-перше, зламався фен, хоч і літо та з мокрою головою о 7:30 холодно і не вельми презентабельно. Моє каре буде не стильною зачіскою, а копицею соломи на голові. А я ж завжди зібрана та бездоганна маю бути.

Гугл допоміг, але не дуже…

Точніше краще б не радив нічого.

Ледь квартиру не спалила.

Якщо ви думаєте, що сушити волосся над увімкненою плитою справа легка, то запевняю вас в протилежному.

Я витирала рушником і його кінчик загорівся, я в паніку, полумʼя розгорається… Не лиса, пожежу попередила і на тому добре.

А те, що дим та запах по всій квартирі - пусте. 

Жива - це вже успіх.

Злякалася страшенно!

Далі заклинило замок на вхідних дверях.

Ключ тягла як могла, навіть не знала про здатність металу так легко ламатися навпіл… Так і залишила. Думаю, що нікому мої пожитки не потрібні. Може ще донесуть чогось до інтерʼєру, як побачать масштаби  бідності навколо.

Ще раз профілактично спробувала зачинити і таки вдалося! Яка я все ж фартова. Посмикала двері - не відчиняються... Ліпше не чіпала би.

На виході з підʼїзду я згадала, що лишила в іншій сумці ключ від машини.

А сумка в квартирі, що не відчиняється.

Як голка в Кощія Безсмертного.

Просто бінго неприємностей.

Таксі, звичайно, викликати нереально… Так і пішла трохи мокра, трохи лахмата і дуже-дуже роздратована.

Маршрутки та натовп з вранішнім бадьорим настроєм зустрічали радісно: відтоптаними пальцями, стійким запахом поту та ліктем в ребро. Я тримала сумку, щоб хоч не лишитися мобільного і гучно слухала музику, адже поряд відбувалася ціла драма між чоловіком та дружиною.

Справжні бразильські серіали. 

Це ж обовʼязково потрібно робити в маршрутці, при свідках, іншого часу та місця немає.

Спізнилася.

Вперше з часів клінічної інтернатури.

- Гарно ніч провела? – коліжанка кидає дрова в мою піч роздратування. Не люблю її, заздрісна і лінива. Але батько – завідувач відділення невідкладної допомоги, то мусимо терпіти й посміхатися.

-Так, - велично кивнула голівкою, волосся тріпнулося і явно відчувся запах паленої  куриці… Це, певно, від мене. Хоча ніби волосся не зачепило…

Вдала, що так і задумано, оминаючи жінку по коридору.

Швидше перевдягнутися і поринути в світ пацієнтів та їх діагнозів.

На сьогодні операцій не заплановано, лише прийоми та стаціонарні процедури.

Якось неспокійно мені… Інтуїція прямо вголос попереджає про неприємності.

Я хоч і раціональна, але їй довіряю.

Хоча ми з нею не надто великі подруги… 

Тому ще швидше перевдягаюся аби відгородитися від зовнішнього світу.

- В нас зміни в структурі, приходить новий хірург, кажуть він «свій», - чую плітки медсестер. Вони в нас завжди перші в курсі подій.

Зупиняюся.

- Не знаєте хто? – навіть не приховую, що підслухала. Нема чого так гучно розмовляти. Я ж не глуха.

- Ні… Але одружений. Хоч і молодий, ну… ще знаю, що красунчик, - зізнається найсміливіша. Я в них не входжу в круг довіри. Завжди мовчазна та принципова.

- Зрозуміло, - хоча ні фіга не зрозуміло. – Працюйте, - ще одна копійка в скарбничку нелюбові до своєї персони.

О 10:00 на телефон надійшло повідомлення від завідувача відділення.

Збори.

Певно представлять «того самого». Свого.

Пунктуально, рівно о 10:00, заходжу в кабінет, оглядаюся  довкола  і натикаюся на того, кого точно не хотіла тут бачити ні при яких обставинах.

От гірше не могло статися.

Повний капець.

Артем.

І його дружина поряд.

- Це ж колишній Боженко? – чую звідусіль. Боже, за що ти так зі мною? Спаленого волосся недостатньо? Чи таки потрібно було дослухати в маршрутці ту щемливу розповідь на тему «ти мене більше не любиш»?

- Знайомтеся. Наш майбутній завідувач. Артем Сергійович Хвильовий. Я передаю йому справи і через місяць переходжу на іншу посаду, - контрольний прямо в голову.

Тепер шукати іншу роботу?…

- Радий з Вами познайомитися. Це моя дружина – Жанна Родіонівна. Так. Донька того самого Сталого. Я відразу пояснюю, щоб не пліткували за нашими спинами, - ніби хтось ще не знає. Мене обговорювали цілісінький місяць…Всі в курсі на кого ти мене проміняв.

- Ви колишній нашої Ілони Андріївни? – Безсмертна медсестра. Я хоч і добра та вихована, але ж можу помститися в вигляді виключення. Мимоволі червонію… Як же неприємно. Ніби гола перед натовпом.

Ще ця Жанна нахабно посміхається. Гадина! Весело їй. Ми в одному човні пліток. І хоча я покинута та розчавлена, але хейт огорне нас трьох.  Рано радієш, голубко.