Глава 2.1

- Знаєш, на цьому наше знайомство пропоную закінчити. Ти допоміг мені, а я тобі. Ми в розрахунку. Висади мене на будь-якій зупинці, як заїдемо в місто, - намагаюся говорити максимально серйозно, при цьому твердо та переконливо. 

Я доросла, спокійна та врівноважена жінка. Я не влаштую істерику чи скандал, хоч мене і накриває.

Суцільне розуміння та сприйняття ситуації.

Виважена лікарка.

- Ні… - звучить категорично.

Як можна одним словом розбити всю мою стальну витримку?

- Перепрошую? – перейшла на істеричні нотки. Але ще тримаюся. Бо сильна особистість.

- Я проти. Не згоден, - весь на релаксі. От же… гад! 

- Тоді підвези додому, якщо так хочеться, - теж падаю на дурочку. Спеціально. Ігноруючи його «проти» та «не згоден».

Мені його думка до лампочки.

Більше ми не побачимося.

-Не вдавай дурненьку, тобі не пасує. Ми з тобою домовлялися, маєш відпрацювати, - ні, ну ви бачили такого нахабу?!!! Дихаю, потім знову дихаю, намагаючись заспокоїтися.

До біса! 

- Я виконала свої обовʼязки! Ти мені допоміг, а я допомогла тобі, – повторила знову вже з підвищеними інтонаціями, таки вивів з рівноваги, легко в нього виходить грати на моїх нервах.

- Не так. Я тобі допоміг. А ти  мені ще допомагаєш, - зараз трісну, клянуся.

- Тобто маю вийти за тебе заміж?!!! В цьому поміч?!!  – вже все, верещу як пришалепнута.

- Саме так, - впевненості чоловікові не позичати.

- Ти офігів?! – слова не підбираю, практично в стадії афекту. От тобі і врівноважена та розумна жінка. Як же бісить!

- Сама подумай, це ж вигідно. Я – заможний, гарний та розумний чоловік, яким ти можеш хизуватися перед колишнім, подружками скільки завгодно. А тобі лише потрібно бути моєю дружиною, - нахабна котяча пика! Ще й шкіриться, розслаблено вивертаючи кермо.

Все.

Зараз закипає чайничок.

Всередині бурлить нестримна енергія гніву та агресії. От-от виллється назовні, ошпарюючи все довкола.

- А хто сказав, що мені воно потрібно?  Де вас таких самовпевнених штампують? На фабриці блазнів? На заводі гівнюків? –  поливаю все сарказмом і знову тримаю себе в руках. Принаймні так думаю, бо ж голос пропускає півня, підвищуючись до фальцетних нот.

- Можеш пофантазувати, я тобі дозволяю, - знову бісяча посмішка. - Щодо першого твого питання - відповідаю, що це мені потрібно. Ми домовлялися, що я допоможу тобі, а ти мені. Так? Було таке? Підійшла, за руку вхопила, в очі дивитися змусила. От і допомагай. Чи ти думала, що такого парубка можна використати і на цьому все? – провокує? Виводить на істерику?

Заспокойся, Ілонко, подихай ще пару разів та увімкни мозок врешті-решт.

Розмова ні про що і по колу.

Неконструктивна.

Спеціально маніпулятивна.

До холери!

Бісить неймовірно!

- Йди до дупи, Платоне! Зупини автівку і випусти мене! Я більше не жадаю тебе бачити! – горлопасила на весь салон, аж вуха позакладало. Сподіваюся, що йому теж.

- Ні, дорога наречено, я тебе довезу до місця  звідки брав. Послухай мене. Ми ж дорослі люди, впевнений, зможемо домовитися. Ти вільна, я теж, в чому проблема допомогти? Я без роздумів сьогодні увійшов в твоє положення. – продовжує гнути свою лінію. І при цьому спокійно-блаженний.

Ні, ну нормальний?!!

- Знайшов що порівнювати! 5-хвилинна розмова і шлюб! Я тебе знаю один день! Заміжжя – це про серйозні та дорослі вчинки! Це не гра! – ніяк не могла збавити оберти своєї істерики.

Довів мене до кондиції, паразит такий!

- Все має ціну питання. Подумай, будь ласка, чого б ти хотіла. Я виконаю будь-яке твоє бажання. Я ж не назавжди пропоную шлюб, на декілька місяців. Допоможи мені, я віддячу! – знову закриваю очі, медитуючи.

Так мене ще не дратував ніхто в цьому житті.

Навіть колишній за 10 років наших стосунків.

Я взагалі спокійна, нудна та правильна.

- Приїхали, - відкриваю очі. Нарешті. – Знаєш, Платоне, не буду оригінальною. Повторюся. Йди до дупи!

Гримаю дверима і практично біжу в підʼїзд.

Це ж треба! Такий молодий, гарний, але душевнохворий.

Більше ми ніколи не побачимося! 

Я в цьому впевнена.