Глава 2.2

У привітній усмішці розплився кремезний хлопець, який і був раптовою перешкодою на моєму шляху. Він очевидно щойно встав, адже на ньому було мінімум одягу — самі лише спортивні шорти, а його чорне, як вугілля, волосся на голові стирчало у різні сторони.

Влад Чорний.

Цілковитий краш студенток. Саме по ньому сохне більша частина дівчат у нашому  університеті. Він навчається вже на магістратурі, а в гуртожитку є кимось на кшталт старости. Без його відома і дозволу тут не робиться НІЧОГО. Мені здається, навіть комендантша спочатку з ним радиться, а потім якісь рішення приймає.

Гарний, як грецький бог. Розумний, принциповий, справедливий і при цьому компанійський і душа компанії. Мрія, а не хлопець. Мені до такого, як до неба рачки. 

Ненавмисно пробігла поглядом по його голому торсу. Господи, яке у нього тіло. Здуріти можна! Зустрілася поглядом з його чорнющими очима, і тут же почервоніла. У них танцювали смішинки, очевидно він помітив, як я його розглядала. Сором який!

Ну чому я завжди ЗАВЖДИ потрапляю у якісь незручні ситуації поряд з ним. Ні, щоб показати себе з найкращої сторони, так я все роблю з точністю навпаки!

Перша наша зустріч була на посвяті студентів. Тоді я перелякалася не на жарт, адже нас вивели посеред ночі з кімнат в одних піжамах і повели у спортивний зал, що розташований у підвалі. Людей було повно, усі чужі. Голосно, шумно і ні одного вікна! Не дивно, що в мене тоді вкотре сталася панічна атака. Ледве пам'ятаю, як по стінці дійшла до якогось кутка і сповзла на підлогу. Саме у такому стані знайшов мене Влад. Тоді він сів поряд зі мною на підлогу, обійняв однією рукою і почав тихо заспокоювати. В мене не було сил його відштовхнути.

— Ш-ш-ш-ш…Заспокойся… Дихай… Все добре, — шепотів він і міцно притискав до себе.

Здавалося, такий тісний контакт від чужої людини мав би погіршити ситуацію, та мені чомусь у його обіймах стало легше. Від хлопця віяло якоюсь безпекою. Не можу точніше пояснити.

— Повторюй за мною, — проказав серйозним тоном, намагаючись зловити мій погляд.— Раз, два, три…

— Раз…два… три… — повторила хриплим голосом, все ще хапаючи ротом повітря, думаючи, що зараз буде чергова техніка заспокійливого дихання.

— Шмарклі підітри.

— Шмар... Що?! Що за безглуздя? — перевела на нього здивований погляд.

— Повторюй, як я сказав! — не здавався хлопець.

— Шм... шм... Шмарклі підітри...— видавила з себе, затинаючись.

Ну все, остаточно з глузду з'їхала!

Сиджу на підлозі у якомусь підвалі й повторюю усілякі дурнуваті віршики. Сюр якийсь!

— Чотири, п'ять, шість… — продовжував впевнено хлопець.

Його абсолютно не бентежив дивний зміст слів.

— Чотири, п'ять, шість…

Я вже не сперечалася і просто повторювала, втупившись в одну точку на стіні.

— Бо вовк чорний з'їсть!

Знову перевела погляд на хлопця. Він що знущається наді мною?! Проте той мав максимально серйозний вигляд, то ж я повторила за ним.

— Бо вовк чорний з'їсть.

— Сім і вісім, дев'ять, десять…

— Сім і вісім, дев'ять, десять… 

— Більш ніяких тут депресій.

— Більш ніяких тут депресій.

— Молодець! — злегка потріпав мене по плечу хлопець — Стало трохи легше?

Я зловила себе на тому, що мене і справді майже відпустило. Пульс нормалізувався, стіни перестали на мене їхати. Дивина!

Хотіла подякувати й сказати, що його чудернацька методика спрацювала, та в цей момент якраз Ася підійшла й забрала мене. Всю вечірку я з нею провела, лише інколи кидаючи зацікавлені погляди на хлопця, що мене можна сказати врятував від чергового панічного нападу.

Отаке от перше знайомство.

Вдруге я осоромилася перед Владом Чорним за кілька місяців після посвяти студентів. Саме готувала собі улюблений суп з куркою, грибами та сиром, а він прийшов на кухню і всівся на підвіконня. Спочатку він нахабно коментував усе, що я роблю, через що в мене все валилося з рук, потім напросився скуштувати. Звісно я йому насипала повну тарілку. Мені що шкода? Може людина голодна.

В гуртожитку основна маса студентів перебиваються бутербродами всухом'ятку, максимум можуть запарити локшину швидкого приготування. Таких, як я, що готували домашні супчики на кухні, були одиниці. Чорний мою їжу похвалив, а перед тим, як піти з кухні, підморгнув мені й сказав:

— Дуже милі бантики!

Я спочатку не зрозуміла, про що він. А потім як зрозуміла, то стала червоною, мов рак після зустрічі з окропом! Блискавкою метнулася у кімнату, повернулася задом, глянула в дзеркало через плече і сердито вилаялася. Виявилося, що я як десь присідала, (за лопаткою, що впала чи картоплиною) то в мене позаду шорти спустилися і зверху тепер, мов прапор легкодоступних дівчат,  стирчали стрінги з рожевими бантиками. Позорисько!

Думаєте це було найжахливіше? Та як би ж то!

Того дня я забула взяти з собою у душову халат. Брудний одяг на чисте тіло одягати не хотілося, тож просто завернулася у рушника, який був не надто широкий. Притримувала його руками спереду.

Я так спішила якнайскоріше дістатися своєї кімнати, що по сходах майже бігла. І вгадайте з ким за іронією долі я зіштовхнулася на сходовому майданчику?

Та-дам — Влад Чорний власною персоною!

Від несподіванки я розімкнула руки. Моя косметичка з мильно-рильним впала і все розсипалося по сходинках. А головне, упав рушник! І я залишилася в самих лише трусиках перед ним! Знову з бантиками! Хоча тепер з зеленими, щоб їх! 

— Я не дивлюся, — одразу театрально прикрив очі Чорний, хоча було зрозуміло, що він уже усе на світі й так побачив. Та і тепер не соромився підглядати крізь пальці. Нахаба!

Миттю схопила рушника, завернулася в нього, й стрімголов помчала у кімнату. Навіть збирати нічого не стала. Влад сам усе позбирав і заніс у мою кімнату через 15 хвилин. Я мало з сорому не згоріла. З кам'яним обличчям простягнула руку, забрала своє добро, подякувала, а потім уникала ще кілька місяців.