Глава 29

 Не встигла я прийняти рішення, як до мене підбігла Кароліна. Ця прекрасна дівчина, вся запихалася і з розчервонілим обличчям, тримала мою спортивну сумку з речами у руках.

- Візьми,- впевнено сказала вона, простягаючи її мені.

Я машинально перехопила пасок, і здивовано запитала:

- Що ти...?

- Немає часу,- перебила Кароліна.- Йди звідси скоріш!

Мої плечі опустились від розпачу.

- Але ж ти сама сказала...- тут я зрозуміла ,що конкретно того, про що я подумала вона не казала, тож...скажу це сама.- Я не буду більше тікати.

Кароліна стурбовано звела свою ідеальні брови.

-Я не забираю свої слова з приводу того, що ти дуже сильна,- промовила вона. Але зараз не місце і не час для цього протистояння. Невідомо ЯК скінчиться цей вечір, якщо ти не підеш.

Її погляд був спрямований в бік їдальні, де відбувалася товкотнеча між чоловіками супроводжувана криками жінок. Кароліна права. Це моя проблема, а зараз я могла підставити сім'ю Фелінскі. Вони були теж багатіями, і думаю, що впливовими, але з сім'єю Хезевей вони не зрівняються все рівно. А мені не хочеться, щоб ці хороші люди, захищаючи мене, поставили на кін свій бізнес і майбутнє своїх дітей...Денні, Еллі...Майк. Я не можу підставити їх.

 - Якщо ти підеш, вони не стануть сперечатися далі...-підтвердила мої думки Кароліна. Вона виглядала так, наче за свої слова відчувала сором. Сором, що проганяє мене і що ставить долю сім'ї вищу за мою. Але вона не має соромитися.

Я була тієї ж думки.

Кароліна простягнула ключі від своєї машини. Виявилося, вони з Майком приїхали окремо. Схоже, їхні стосунки і справді вже були зіпсовані. Тож це я можу викреслити зі своєї карми.

- Залишиш машину на платній стоянці в центрі міста. Ключі віддай охоронцю, я потім заберу.

Я поглянула на простягнуті ключі, потім на Кароліну. Вона не знала, що у мене не було прав і за кермом я була лише раз- коли черговий хлопець Маї хотів чимось мене зайняти аби усамітнитися з нею. Тачка не постраждала , якщо що.

 - Тримай!- нетерпляче промовила Кароліна і насильно сунула мені в руку ключі.- Їдь скоріше.

Я все ще вагалася.

- Давай, Міко,- застогнала вона.- Доки це не зайшло занадто далеко.

Я кинула останній погляд на товкотнечу в їдальні. На сім'ю Фелінскі і Хезевей.

- Пробач,- чомусь промовила Кароліна. Вона подалася до мене і швидко обійняла.- Але тобі вже час.

Я відповіла на її обійми і послухалася. Розвернулася і швидким кроком вийшла з будинку.

Кароліна може й перестала кохати Майка, але любити його- ні. Як і всю його сім'ю. Не дивно- цих людей складно не полюбити.

Два місяці потому…

- Ти готова , Кіко?- кричала Дарія.

Я була готова вже давно, але тільки зовнішньо- не внутрішньо. Свіжопофарбовані в синій колір волосся було зав'язане в два міцних колоски. З одягу на мені був шкіряний синій топ, який був найнезручнішим у світі і такі самі міні-шорти. Як я на думку стилістів мала у цьому не тільки битися , а й намагатися перемогти- невідомо. Татуювання на плечі якісно замаскували щільним тоном.

 Я дивилася у відображенні в свої яскраво нафарбовані очі і намагалася побачити в них той вогонь, з яким зазвичай виходила на ринг. Та його не було. Щось змінилося в мені. Ця, здавалося б, незначна поїздка посприяла цьому. Чи то була справа в тому, що там мене знайшла моя колишня "сім'я". Чи то через любов і привітність, що проявили до мене незнайомі люди і через те, що без цієї теплоти і турботи я почувалася самотньою і порожньою. Чи то через Майка. Через те, що він змусив відчути те, чого я не відчувала ні до кого раніше. І через те, що він змусив шкодувати мене через ці почуття.

Це був перший бій в цьому сезоні і я була не готова. Ну, що поробиш... Як каже Дарія "якщо вогонь не палає в тобі, то візьми кляту запальничку і запали його".

Тож я зітхнула, востаннє глянула на своє сумне відображення і натягнула широку посмішку на вустах.

- Звісно готова!- гучно і весело відізвалася я.

Майк

  Ми з Денні , Алексом і ще кількома моїми друзями сиділи за столом і випивали. Всі про щось перемовлялись чи спостерігали за початком шоу на яке ми прийшли. Я не мав бажання пити, тому просто спостерігав як повільно тане лід в моєму віскі.

- Чуваче, з тобою точно все добре?- вкотре запитав Алекс. - Знайдеш ти собі дівку ще й кращу за Кароліну!

Я криво всміхнувся. Він не знав, що до Кароліни мені було байдуже. Алекс був моїм найкращим другом, та навіть йому я не розповів про НЕЇ. Вона увірвалася в моє життя і так само різко зникла з нього. Зникла не попрощавшись. Хто ж знав, що ці сопливі романтичні фільми кажуть правду і що лише одноразова поява якоїсь людини в твоєму житті, може кардинально змінити в ньому все.

Після того, як Міка поїхала, навіть не сказавши "бувай", жити стало нудно. Якось навіть "сіро". Ми з Кароліною, ясна річ, розійшлися, але від того розставання я не відчув абсолютно нічого- ні розчарування, ні злості. Навіть до брата, який зрадив мені з моєю дівчиною я не відчував злості. Всі мою думки займала Міка. Моя прекрасна, яскрава, весела, красива, сильна і така до біса дратівлива, що хотілося схопити її, обійняти і ніколи не відпускати. Мене не покидало також відчуття зради. Невже я настільки їй байдужий, що вона пішла без жодного слова? Але звинувачувати її я не міг.

Винним для мене залишався я сам- який вчасно не усвідомив НАСКІЛЬКИ вона важлива для мене і вчасно не показав їй цього. І, звісно ж, я звинувачував й Хезевеїв. Особливо Габріеля. За те, що вони зробили з тією дівчинкою, що вона кинула ВСЕ і втекла з власного дому, де мала б відчувати захист, а не небезпеку.

Габріель- клятий виродок. Як же я шкодував, що не відбив його, коли мав можливість. Тоді, на вечері я майже зірвався, але коли в їдальню залетіла Кароліна і повідомила, що Міка поїхала, Габріель відштовхнув мене і швидко побіг за нею. Я намагався його наздогнати, але виродок встиг заскочити в тачку і поїхав наздоганяти Міку.