Глава 26

Я різко висмикнула ногу у Денні, тепер жоден його міцний хват не мав сенсу, і сіла прямо.

Денні щось казав, та я його не слухала. Він виліз з-під столу і теж помітив Габріеля, але уваги на нього особливо не звернув. Я ж не могла відірвати від Габріеля погляду, поки Денні не відволік.

- Нічого собі ти сильна,- весело промовив він.- Гей ти чого?

Я вийшла з заціпеніння і перевела погляд на нього.

- Та нічого,- я спробувала посміхнутись, та вийшло криво. - Гм...що ти..кхм..що ти там говорив про смузі? І справді цікава ідея...

Я звучала неприродньо, та поробити нічого не могла. Денні взагалі не вдупляв мою поведінки і здивовано промовив:

- Ем, ну типу, перемелені фрукти і все таке...

Я не слухала його. Весь мій слух був направлений на кроки, що почулися позаду. Кроки, що наближалися.

Габріель підійшов і відсунув стілець прямо поруч зі мною. Без жодних слів він всівся поруч, поставив один лікоть на стіл і підпер рукою підборіддя, прямо дивлячись на мене.

 - Що таке, чуваче?- Денні відхилився в сторону, щоб через мене поглянути на Габріеля.

Бідний хлопець взагалі не розумів, що відбувається. Я теж до кінця не розуміла. Не хотіла розуміти.

- А непогану кралечку ти собі підібрав,- сказав Габріель Денні, продовжуючи свердлити мене поглядом. Я втупилась в стіл.

- Дякую,- здивовано промовив Денні.- У тебе теж гарна дівчина...

- Ти ж Міка, так?-сказав Габріель, цілком ігноруючи Денні.

Я кивнула.

- Звідки ти, Міко?

Давай! Зберися!

Я вдихнула поглибше і змусила себе поглянути на нього. А за стриману посмішку, що змогла видавити з себе, взагалі ставлю собі "зірочку".

- Звідси. Все життя живу в цьому місті. А ти?

Габріель всміхнувся ширше, вдивляючись в мої очі.

- Де ти працюєш?- проігнорував моє питання він.

Я вже не загубилася.

- То там , то там. Зараз в пошуках роботи.

- Твої батьки? Де вони живуть?

- В місті. Як я і сказала.

- А що за допит?- встряг Денні.- Що відбувається взагалі?

Його проігнорували.

- Мі-ка,- самими губами вимовив Габріель, смакуючи кожну літеру.- Цікаве ім'я. А прізвище твоє як?

Я стиснула зуби і посміхнулася ширше.

- А й справді, що за допит, Габріелю?- запитую.

Він прикрив очі.

- Повтори ще раз моє ім'я,- із чимось схоже на стогін проказав він.

- Досить цієї маячні,- різко сказав Денні і підвівся.- Що ти тут влаштував? Облиш її.

Такої реакції від Денні я не очікувала. І нарешті посміхнулася від душі. Навіть трохи розслабилася і відкинулася на спинку стільця.

Габріель лише зиркнув на Денні недобре, але і справді послухав.

Він повільно підвівся. Я вже думала, що він йде, але ж ні.

- Одне питання,- Габріель різко нахилився до мого обличчя.- Що в тебе за тату?

Він простягнув руку до мого плеча, але я встигла відсахнутися.

На цьому я вже не витримала.

- Не твоє діло,- жорстко відповідаю.

Габріель кивнув з натягнутою посмішкою, розвернувся і пішов.

- Що це було?- запитав Денні.

Я схопила склянку, налила води з графіну і випила все залпом.

- Ти в порядку?- запитав Денні, дивлячись на мою руку, що трусилася, тримаючи стакан.

Я поставила його на стіл.

- Так. Все нормально. Піду в кімнату, хочу освіжитися під душем.

- Але ж ми йдемо у басейн...

Я підвелася.

- Так. Але хочу помити волосся прісною водою. Бо через хлорку воно вже геть сухе. Почекаєш мене вже там, добре?

- Може піти з тобою?- турботливо запитав Денні.

- Ні. Почекай там,- промовила я, підійшла до нього і поцілувала його у щоку.

Після цього я розвернулася і швидким кроком попрямувала до кімнати Денні.

Очі застелила пелена. Гнів в суміші з адреналіном бурлили жилами. Хотілося вдарити...когось, себе, щось...не знаю.

Побитися і закричати у всю горлянку.

В такому стані не можна вживати якихось заходів... Треба охолонути.

Груші для биття тут не було, бити по стінам не варіант. Піти на пробіжку? Прийняти контрастний душ? Все не те.

Окрім бійки тільки на одну річ я могла виплеснути все. Ще раніше, ніж я подумала про це, моя рука вже лежала на ручці двері кімнати Майка. Я не думала чи є він там, чи ні.

Просто рвучко відчинила двері і увійшла в кімнату.

Яка вірогідність була, що він опиниться тут. Ще й наодинці?

Майже нульова. Але він був тут.

Майк стояв, обпершись об комонд, тримаючи в руках телефон. Він підняв на мене насуплений погляд, який змінився в здивований, коли він зрозумів, хто саме увірвався до нього.

- Міко?

Я швидким кроком підійшла до нього, обхопила руками потилицю, нахиляючи до себе і припала до його губ. Майк відреагував миттєво. Він відклав телефон і обхопив мене обома руками, міцно притискаючи до себе.

 - Що ти робиш?- через якийсь час жорстких з мого боку поцілунків, запитав він, відсторонившись.

- Просто замовкни,- відповіла я роздратовано і почала стягувати з нього футболку.

Майк послухався і справді замовк. Замість тупих питань він теж почав роздягати мене.

Це було швидко, гаряче, нестримно. До ліжка ми навіть не дійшли. Він посадив мене на комод і все сталося прямо там. Коли ми вдвох скінчили, Майк притиснувся лобом об мій лоб і не поспішав відпускати, все ще тяжко дихаючи мені в обличчя. Моє дихання теж було збитим, але я м'яко відштовхнула його і злізла з комоду.

- Міко,- хрипло покликав Майк.

Я підняла шорти з підлоги і почала надягати їх.

- Міко.

Верх купальника був на мені, тож надягати майку тут було не обов'язково. Я підхопила її з підлоги і попрямувала в бік виходу. Ноги були ватними і трохи трусилися, тож хода була не така впевнена, як мені хотілося б.

- Міко, що це було?- вже гучніше сказав Майк.

Я обернулася. Він стояв, обпершись долонями об комод, бо досі не прийшов до тями. Оголений, із скуйовдженим волоссям Майк виглядав не просто красивим- уразливо красивим.