Глава 25

Гра йшла нормально. Рахунок був приблизно однаковий, всі веселилися. Першу партію виграла команда Майка, другу- наша. В третій грі, яку назвали вирішальною, і я вже зраділа, що все нарешті закінчиться, Габріель поліз в мою зону. Ми вдвох підскочили, щоб відбити м'яч і , так як моя маса, була меншою за його, він збив мене з ніг. Я впала навзніч і ледь стримала свою реареслінську звичку зробити кіп-ап- з випаду піднятися на ноги. Я кілька секунд полежала і вже потім привстала на ліктях.

Габріель підскочив до мене і простягнув руку.

- Пробач, будь ласка. Винен.

- Все нормально,- я натягнуто всміхнулась.

Ігнорувати руку було провокативно, тож я прийняла допомогу і торкнулася його долоні. Відрази я не відчула, хоча чекала чогось подібного...

Він без зайвих зусиль підняв мене.

Я випросталася і кивнула.

- Дякую.

Лише на мить. Лише на мить він затримав зоровий контакт між нами. Його очі на секунду примружиилися, але цей вираз швидко зник. Він відпустив мою руку і посміхнувся.

- Вибач ще раз.

Майк нахилився під сіткою і підійшов до нас.

- Думаю, на сьогодні досить, - серйозно сказав він.

Габріель відкрив рота ,щоб заперечити, судячи з виразу обличчя, але кинувши на мене швидкий погляд кивнув.

- Звісно.

Тільки коли він відійшов на достатню відстань, я промовила до Майка, що досі стояв поруч:

- Все ж нормально. Що з тобою?

Я була рада, що гру завершено і Габріель вшився, та поведінка Майка мене...напружувала.

- Ти впала. Могла забитися.

Я всміхнулася і подалася ближче до Майка, щоб ніхто не почув.

- Майку, я реареслерша, забув? Падіння- частина моєї професії.

Майк поглянув на мене зверху вниз з-під опущених вій. Він розімкнув губи, щоб щось відповісти, але натомість кивнув чи то мені, чи то своїм думкам і пішов собі. Без жодних слів. Та що з ним коїлося? Приїзд Хезевеїв вплинув на нього ще більше , ніж на мене?

Вже пізно вночі, коли всі вже точно мали спати, я нишком вийшла з будинку. Сон не йшов, тривожність від короткого дивного погляду , що кинув на мене Габріель під час гри у волейбол, не давала спокою. Ні. Він мене не впізнав. Точно не впізнав. Під час вечері до моєї персони уваги не було. Не від нього, не від ще когось з...них.

Я підійшла до басейну, сіла на край і занурила ноги у воду. Два дні. Ще два дні і вони поїдуть. Я теж потім поїду. І все стане нормально, все стане на свої місця.

- Тобі подобаються нічні прогулянки?- прозвучав позаду голос Майка.

Він не застиг мене зненацька, зараз я весь час була в режимі "напоготові".

- Як і тобі,- відповідаю, гойдаючи ногами в блакитній воді.

Майк підійшов і сів поруч. В ніс вдарив запах диму. Йому довелося підкотити штани, щоб повторити за мною і опустити ноги у воду.

Він простягнув мені затиснуту між двох пальців цигарку.

- Будеш?

Я мовчки взяла її і, затиснувши між губ, затягнулася. Після цього повернула цигарку назад.

Коли він забирав її, його долоня довше, ніж потрібно затрималася на моїй, торкаючись. Від цього відчуття, по руками пробігли приємні сироти.

Майк затягнувся і простягнув мені цигарку знову.

Я похитала головою:

- Більше не хочу.

Майк сидів так близько, що мало не торкався мене плечем. Коли він був так близько я забувала який він козел. І я дуже корила себе за те, що хотіла аби він був ще ближче...

- Що з тобою?- зненацька запитав Майк. Він вже потушив цигарку, об плитку, не докуривши її.

- В сенсі?

- З приїздом партнерів батька ти якась дивна... Звісно,- перебив він сам себе,- ситуація, що виникла між нами всіма в принципі дивна. Але ти якось занадто тиха поруч із Хезевеями.

Я намагалася не видати почуттів і спробувала невимушено промовити:

- Ну, я просто не люблю чужинців...

- Але ж в нашому домі ти від початку була говіркою і веселою.

 Ой, сильно ти там помічав це, поки виплескував на мене свою отруту!

- Знаєш, мені, певно, вже час.

Я сперлася на руки , щоб підтягнутись і підвестись, але Майк зупинив мене. Він поклав на мою долоню свою і стиснув пальці.

- Пробач.

- Що?

- Пробач, мені, Міко. В тій розмові,- Мак відвів погляд у бік, ці слова давалися йому не легко,- прозвучало так, наче я використав тебе...

Він прикусив губу, боячись того, куди веде його це признання.

Я насмішливо видихнула.

- А це хіба не так? Навіть якщо тоді ти не знав про зраду Кароліни, ти просто "хотів скинути пару". Так ти і сказав,- я говорила з напівпосмішкою, але горло стискалося від образи.

Я відвернулася, бо посмішка все ж покинула вуста і мені не хотілося видати справжніх почуттів.

Та Майк відвернутися не дав. Він торкнувся пальцями мого підборіддя і м'яко притримав, змушуючи дивитися на нього. Його блакитні очі, підсвічені світильниками з води з басейну, виглядали аж надто блискучими.

- Це не так,- твердо сказав він.- Я...був з тобою, тому що хотів. Дуже хотів. Від самого початку як побачив тебе, бо...- він похитав головою, вуста сіпнулися в дурнуватій посмішці.- Я звучу як йолоп...Бо ти неймовірна. Міко, справді.

Від цих слів я навіть загубилася що сказати. Хотілося дивитися будь де, тільки не нього, бо до щік прилив жар, але він все ще тримав моє обличчя долонею.

Майк вважає мене неймовірною...

Я пропустила момент, коли він повільно наблизився і злегка торкнувся моїх губ своїми. Це не було схоже на жоден наш попередній поцілунок. Він наче цілував мене вперше. Лише легкий, м'який і неймовірно солодкий дотик, що розбурхував сильніше, ніж палкий поцілунок.

Все моє тіло просто кричало, щоб я відповіла йому. Взяла його за потилицю і запустила пальці в шовковисте волосся. Примкнула до губ сильніше і поглибила поцілунок. Та замість цього я обережно відсторонилася. Раніше мені поруч з Майком це не вдавалося. Певно, це поява моєї колишньої сім'ї притупила всі мої чутливі рецептори. Ну, хоча б завдяки цьому я могла тверезо мислити.