Глава 21

Ад̶ р̶ і̶ а̶ н̶ а̶ ̶  Міка 16 років

 Гроші закінчилися швидко. Занадто швидко. Шлях до якогось навчального закладу і так був для мене закритий , а за відсутністі грошей тим більш. Я знімала кімнату в однієї одинокої старої жінки. Головною задачею було сплачувати оренду і ніколи не траплятися їй на очі.

 За чотири місяці я змінила шість робочих місць. Я була касиром, менеджером і кілька разів офіціанткою. Добре, що хоч при працевлаштуванні на такі посади паспорт особливо не перевіряли. Я часто була на межі відчаю. На межі депресії. Особливо, коли задумувалася над якимось майбутнім. Над майбутнім, якого у мене немає з таким положенням у соціумі. Але тоді я відразу згадувала, що могла зараз бути одруженою з Габріелем і  депресію як рукою знімало.

  То була чергова зміна на черговій посаді офіціантки в нічному клубі. Настрій був кепський, фізична втома добивала. Якась діваха вирішила зачепитися зі мною. Почалося все з образи за "недостатньої кількості алкоголю в коктейлі", і перейшло на мою особистість. Наче я роблю ті коктейлі!

 - Відвали,- відштовхнула я її, коли вона не давала мені пройти.

Вона штовхнула мене в плече у відповідь.

О, ти вибрала взагалі не той день , коли можна чіплятися до мене...

Я огріла її тацею, з думкою, що знову треба буде шукати роботу. Дівчина виявилася не з полохливого десятку і повалила мене на підлогу. Ми билися і в моменті на мене нахлинув весь гнів, що накопився за роки. Гнів на матір, яка кинула мене, на батька, який зрадив мене. Гнів на Елейн, що виростила такого покидька і потакала йому. Гнів на Габріеля, що мало не ґвалтував мене весь час. Гнів на те, якою безпорадною я весь час себе почувала.

Я била дівчину, доки хтось мене не відірвав від неї.

Пручатися було марно- ця жінка виявилася занадто мускулистою і сильною.

- Як тебе звати, сонце?-закричала вона мені на вухо, намагаючись перекричати музику в клубі.

- Пустіть мене!

Вона послухалася.

Ми вийшли на перекур. Я дістала цигарку і тільки зараз помітила свої руки в крові. Вся футболка теж була нею залита. Тільки тоді я зрозуміла, що в мене розбитий ніс і це з нього ллється кров неспинним потоком.

- То як тебе звати?- запитала мужня жінка.

- Міка,- відповіла я і затягнулася цигаркою з присмаком крові на губах.

- Приємно познайомитися, Міко. Я- Дарія.

- Які в тебе плани на життя, Міко?

Я здивовано поглянула на неї. Що їй , в біса, треба?

- У мене є для тебе гарна пропозиція. Приходь завтра за цією адресою,- вона простягнула картку і після цього розвернулася й пішла геть.

Чекати доки мене звільнять я не стала і звільнилася сама.

Що ж, бути офіціанткою явно не моє.

 Не знаю, але чомусь у мене не виникло сумнівів щодо тієї пропозиції. Типу, взагалі.  Не знітило і те, що цю таємну роботу запропонували, піймавши мене в неадекватному стані , коли я била людину.

Я просто пішла туди, не відаючи, що на мене чекало. Я просто вийшла на ринг з тією ж дівчиною, якою побилася в клубі. З дівчиною, яка виявилася початковим бійцем в новому виді єдиноборств - реареслінгу. І я просто перемогла її.

Хоч Дарія і кричала мені:

- Що ти скачеш по тому рингу, як бісове зайченя?! Бийся!

Я все одно перемогла.

Потім підписала контракт. В моєму фальшивому паспорті мені вже значилося як сімнадцять- йолоп Френк переплутав мою дату народження і я по паспорту була на рік старшою. А Дарія запропонувала зробити мене фальшивку з датою, щоб зістарити мене ще на рік. Вона не знала, що робить фальшивку з фальшивки. Приймати участь в боях можна було лише повнолітнім. Тож тепер замість справжніх шістнадцяти мені було вісімнадцять.

Цю відповідальність Дарія, ризикнувши, взяла на себе. Але у відповідь я довірила їй всі свої гроші. Вона триматиме їх при собі до закінчення контракту. Тож я повністю віддавалася їй на п'ять років як мінімум. І навіть тоді я не відчувала сумніві і страху. Таке враження, що ці почуття зникли з мене разом із Адріаною.

  Тоді, погоджуючись приймати участь у сумнівних боях, я не знала, що стану однією з тих, хто підніме реареслінг на такий рівень. Тоді я не знала, що стану значною частиною чогось настільки масштабного.

На скільки приємно було стояти на сцені перед тисячами глядачів і відчувати їх захоплення мною. Як вони кричать, аплодують і тупотять, варто їм мене лише побачити. Відчувати, як їм подобаються слова, які я говорю перед виступом. Як їм подобається мій образ. І те, як вони вболівають за мене. Як ризикують грошима , ставлячи саме на мене. І нехай це захоплення викликав видуманий образ Кіко, але там була я- Міка. Міка, яка могла не досягти абсолютно нічого. А зараз в мене було майже ВСЕ.

  Міка 22 роки

 Дев'ять днів. Дев'ять днів цього вікенду і все. Чесно? Мені було трохи соромно за ці думки, що хочу по-скоріше аби це скінчилося. Мені подобався Денні і подобалося проводити із ним час. Мені подобалося теревенити з Еллі і грати з нею в теніс. Мені неймовірно подобалася Маргарет і те, з якою теплотою вона до мене ставилася. Мені сподобалося готувати з нею кекси вчора. І сподобалося, що ми з Денні виграли всіх у «еліас». Але все це втрачало фарби, варто було лише глянути на Майка. Чи піймати на собі його похмурий погляд. Я все ще злилася на нього і ще кілька разів ми влаштовували перепалку, коли поруч не було його батьків. Але при інших. Наодинці ми більше не лишалися. Майк став мовчазним, це стало дуже помітно.

- Синку, ти вже третій день якийсь сам не свій. З тобою все добре?- запитувала його мати.

- Все нормально,- з легкою посмішкою відповідав Майк.

Ми переспали три дні тому. Йому було соромно перед Кароліною? Скоріш за все.

Я ж терпіла це тільки заради Денні.

Майк більше не докучав мені, тому я думала, що в принципі вже спокійно витримаю ці дев'ять днів.