Глава 20

Адріана 15 років

- Габріель,- ніжно промовила я голосом охриплим через крик. - Почекай хвилинку. Я м'яко обхопила його долоні, що лежали на низу мого животу.

Він не слухався.

- Габріель,- повторила я гучніше, але більш-менш спокійно. Дихання було все збитим. Пульс зашкалював, та я намагалася опанувати себе.

Я запустила пальці йому у волосся і він нарешті відреагував: здивовано поглянув мені в обличчя.

- Що?

- Я не хочу цього.

Він мотнув головою і знову нахилився , щоб поцілувати мою шию. Точніше, злегка прикусити.

- Ні,- сказала я і обхопила його голову руками. І перш, ніж він почав гарячкувати ,додала:- Точніше хочу, але не зараз.

Він продовжував цілувати моє тіло, спускаючись все нижче.

- Я хочу, але лише після заміжжя.

Ось це нарешті подіяло.

Він зупинився.

- Що за маячня? Ти думаєш я настільки тупий?

- Ні, звісно, ні. Просто...Я хотіла б це зробити тільки зі своїм чоловіком,- я намагалася говорити знічено, наче розповідаю свою таємницю і виставляючи себе уразливою. Схопившись за його спантеличеність, я продовжила:

- Я буду вдячна, якщо ти поважатимеш мої принципи. Це для мене дуже важливо.

Габріель думав кілька хвилин і нарешті промовив.

- Я не вірю тобі. Більше не вірю.

Перш , ніж він продовжив щось робити, я обхопила обличчя і поцілувала.

Спочатку він застиг, але врешті зреагував. Ми цілувалися кілька хвилин перш, ніж я м'яко відсторонилася і зазирнула йому в очі.

- Я дуже консервативна в цьому плані. Якщо ти готовий чекати, то у нас все буде.

Габріель дивився на мене з дивним виразом обличчя.

- Добраніч,- врешті промовив він і повільно сповз із мене.

- Добраніч,- відповіла я з посмішкою.

Він підхопив з підлоги піджак і вийшов.

Я впала назад на ліжко, накинула на обличчя подушки і ротом видихнула у неї, імітуючи крик. Бо справжній крик зараз може бути небезпечним.

  Я розраховувала так: до моїх вісімнадцяти ( коли теоретично я вже може одружуватися) у мене є ще два роки і три місяці. За цей час або Габріель заб'є на мене, або його ВЖЕ злякала думка про одруження як і будь-якого хлопця ( на що я і сподівалася). Поки що я можу пограти у його дівчину, хрін із ним. По переду ж мене чекає коледж і його чекає коледж в іншій частині материку від мого. Тож терпіти це все мені ще не довго. А там , може ( сподіваюся!) знайде собі когось іншого.

  Наступного ранку я спустилася на сніданок з посмішкою на обличчі. Всі були вже на своїх місцях, тож я привіталася і побажала смачного. Я сіла поруч із Габріелем і церемонно чмокнула його в щоку.

- Привіт,- тихо привіталася додатково із ним я.

Габріель на мить застиг з виделкою біля рота, а потім теж посміхнувся мені.

Я швидко зиркнула в бік Елейн і батька. Цей жест не приховався від них і вони теж перезирнулися і посміхнулися один одному. Все. Раунд.

Я зустрічалася з Габріелем вже тиждень. Прямо реально. Ми ходили в кіно, ресторан, гуляли вночі і часто засинали в одному ліжку. Окрім поцілунків і обіймів ніякого інтиму більше не було. Я карала себе за цю думку, але я була вдячна Габріелю, що він і справді...поважав мої "принципи". Може він і справді закохався, але меншим маніяком це його не робило. 

Габріель , по факту, був дуже привабливий, доглянутий, галантний, від нього приємно пахло, але...він анітрохи не подобався мені. От взагалі.

Чи почувалася я зрадницею себе? Так, але це було необхідним. Чи плакала стоячи під душем кожного вечора? Так. Чи чистила я зуби по три рази на день після поцілунків з Габріелем? Точно так.

Але за цей тиждень багато чого змінилося і в кращій бік. Мені повернули всі речі. Відпустили до школи. Габріель змусив батька дозволити мені гуляти після школи з подругами. І ще відновили мою банківську картку.

Мій план, як я думала, йшов добре. Та ось за одним із сніданків сталася рокова подія. Так сказати, контрольний постріл  в мою наївну дурну голову.

- У мене нас є для тебе новина, - звернувся до мене батько. Ти ж закінчуєш скоро школу. І час вступати до університету.

- Так,- киваю.

- Ми обрали для тебе його.

Я припинила жувати і повільно підняла погляд на батька.

- Я ж їду до національного університету  кіно і телебачення,-м'яко нагадала я.

Цю розмову було проведено ще пів року тому. Я хотіла пов'язати своє життя із цим. Не обов'язково ставати акторкою, але ця тема була мені цікава.

- Люба, ми вирішили, що тобі від того навчання не буде ніякої користі,- встрягла Елейн.

- Так,- доєднався і Габріель.- Ти поїдеш зі мною до Англії.

Від обличчя відлила кров. У животі скрутився вузол. Ще трохи і я виблюю в свою тарілку.

- Вивчання бізнесу тобі більш важливе,- сказав батько.- Ви з Габріелем колись станете керувати сімейним бізнесом у двох.

Елейн стисла долоню батьку і посміхнулася.

- І я за вас так рада,- прошепотіла вона із сльозами наобличчі.

Я стискала пальцями виделку так, що дивно, що вона не зігнулася.

Столове срібло, бляха.

- Мамо!- промовив гучно Габріель.- Не говори про це раніше часу! Не хотів, щоб вона знала.

Я повернулася в його бік. Я, гм, іще про щось не знаю?

Габріель посміхнувся.

- Так, я сказав їм про наше одруження. Вони дають дозвіл.

Вони дають дозвіл? А я давала?!

І звісно ж вони дають дозвіл. Судячи з їх реакції на твої, бляха, залицяння.

- Вибач,- прошепотів він мені на вухо.- Я запитав їх перш, ніж тебе, бо щоб одружитися неповнолітнім потрібен дозвіл батьків.

Неповнолітнім?!

- Тільки тобі виповниться шістнадцять ми зіграємо весілля!-радісно заверещала завжди спокійна Елейн.