Глава 11

На цьому стердауні я виглядала особливо блискуче. Перуку яскраво-блакитного кольору закрутили в об'ємні хвилі, що спадали до половини спини. Повіки були нафарбовані блискучими синіми тінями, ідеально промальовані стрілки у внутрішньому і зовнішньому кутику ока скоріше нагадували погляд лисички , аніж зайця. Губи також були в тон образу: темно-сині. Єдине татуювання на плечі - хаотичні невеликі візерунки, які я навмання обрала колись у майстра в каталозі, завжди зафарбовували щільним тоном, але сьогодні на обох моїх плечах красувалися відбитки заячих лапок з синіх блискіток. Блискучий топ, короткі шорти з ременем із шипами і ще кілька ременів на стегнах для краси. Напівпрозорі блакитні панчохи трохи вище коліна і туфлі на об'ємних високих підборах. На голові обруч із довгими пухнастими вушками.

  Звісно, билися ми босоніж і без зайвих аксесуарів , але до бою ми надягали на себе купу цяцьок для уваги. А на стердауні старатися треба особливо.

 В залі нас зустріли репортери і блиски сотні фотоапаратів, від яких складно було не жмуритися. Я виходила на сцену підстрибуючи - як притаманно зайчику, і з усмішкою до вух махала рукою присутнім. Зал зірвався оплесками , криками, свистами.

Далі пройшла основна церемонія як і завжди, з озвучуванням планів на цей сезон і усілякими дрібницями. Також вітали новачків, яких у цьому році було аж вісім. Це радувало- мені знайдеться заміна, коли я піду...

Наступний етап був для мене новим, але я була підготовлена до нього ще з того року. Фіналістів, в число яких я увійшла в цьому сезоні, висаджували за стіл і журналісти задавали різні питання. Про тренування, про те, на що ми розраховуємо і особливо як ми плануємо перемогти ту чи іншу суперницю.   Далі був етап коли для афіш нас фотографували у позах "протистояння". Ми ставали у позу боксерів і дивилися один одному в очі. Все проходило добре і ми з дівчатами- моїми майбутніми противницями потискали руки, а з більш знайомим обіймалися. Хто б що не думав, а справжня злість на рингу була рідкістю. По факту для двох бійців це була лише робота.

Захід підходив кінця і мені залишилася одне фото - з Омегою. Це той тип реареслерів, що обрали бути у своєму образі завжди. Це була дівчина двадцяти дев'яти років. З заплетеними дредами, пірсінгом в носі, і здоровенними біцухами забитими татуюванням. Вона була наразі чемпіонкою в нашій країні. Те ще стерво. Я намагалася завжди уникати її, але в цьому році я вийду з нею на ринг. Ніхто і не припускав, що я можу виграти. Наш бій був формальністю , бо я важила набагато менше і билася значно менш агресивно, тож шансів , об'єктивно, не було. Я особливо і не покладала надій стати чемпіонкою, бо воно мені не треба. З мого боку треба просто пережити той бій і залишитися максимально не ушкодженою. Я її не боялася, але остерігатися було здоровою реакцією.

Ми с Омегою стали одна навпроти іншої і підняли свої кулаки. Її кулак був в кількох сантиметрах від мого обличчя. Певно, вона відчувала моє дихання на шкірі. Я широко посміхалася для фото як і вона. Не дивно, що Омега вигравала- один її погляд чого вартий. Цей злобний прищур, темно підведених очей, наче казав " я знищу тебе".

 -Це приниження, що мені доведеться битися із такою посередністю як ти,- зненацька зашипіла Омега.

Моя посмішка не здригнулася, а кулаки стиснулися сильніше.

Спокій, тільки спокій. Головне пережити цей вечір і бій із нею.

Більше нічого не потребується. Вестися на провокація відмороженої дурепи, я не збираюся.

- Дякую, дами,- сказав ведучий у мікрофон і я автоматично опустила руки.

Фотосесія підійшла кінця. Нарешті.

Не встигаю й повернутися, як в моє обличчя прилітає удар кулаком.

Сльози вмить бризкають з очей- природня реакція, а з носу хлинула гаряча кров.

Почулися якісь крики, свист, але перед моїми очима все ще синіло. В голові пульсувало.

Я почула відбірний мат Дарії. Нарешті перед очима

розвиднілося і я , в гніві , кинулася на Омегу. Помститися мені не дали.  Двоє охоронців схопили мене за руки, інші двоє тримали Омегу. Такі ситуація траплялися вкрай рідко, але спеціальні люди для цього були.

  Мене силоміць потягли зі сцені. Там я ще поводилася нормально- не дивлячись на емоції, що захлиснули , я пам'ятала, що знаходжуся перед об'єктивами камер, а зайві виговори від компанії мені не потрібні. А от у коридорі мої нерви не витримали. Дві здоровенні шафи, а інакше цих двохметрових охоронців не назвеш, волокли мене коридором, боляче стискаючи руки, наче це я винна!

- Відваліть ви вже!- гаркнула я, плюючись, кров’ю, що текла по губам і підборіддю з носу. Моя спроба вирватися була жалюгідною.

- Заспокойся вже, стерво! - прогриміла одна з шаф.

Покидьок. Я запам'ятаю твою тупу пику.

Мене дотягли до нашої гримерної, заштовхнули туди і захлопнули двері.

В кімнату відразу за мною забігла Дарія, Мая і ще кілька дівчат.

- Я вб'ю цю сучку,- прошипіла я і спробувала пробратися до дверей крізь новоприбулих.

Та зробити цього не дали. Дарія скомандувала тримати мене, що і зробили Мая з Ясмін- дівчина в образі ляльки братц , з каштановим волоссям, високо зав'язаними у хвіст і надзвичайно великими очима.

Я вже розуміла, що йти кудись немає сенсу, та адреналін, що бурлив у жилах не давав спокійно стояти. І я спробувала вирватися із хватки свої колег.

- Та пустіть! Я залишаюся!

Кров все ще не зупинялася, забруднюючи мій одяг і капаючи на підлогу, очі сльозилися.

- Пустіть,- кивнула Дарія.

Тільки мої руки стали вільними я, стягнула перуку і шапочку, що тримала волосся, яке відразу розсипалося по плечам.

- Кіко, ти в нормі?- до мене підбігла одна з візажисток з аптечкою у руках.

Так, все просто супер! Я в останнє глянула в бік дверей, стримуючи останній порив збігти і знайти Омегу. В дверях почувся галас, я подумала , що то вона і вискочила в коридор, користуючись заминкою інших.