Глава 10

Все виявилося не так і погано. Я закинула свою сумку на заднє сидіння, а сама сіла спереду. Майк їхав швидко- що мені подобалося. Кондиціонер був особливим перевагою у спеку +37. І те що Майк не проронив жодного слова за пів години, що ми в дорозі , теж підіймало настрій. Не вистачало тільки музики. Лише шум кондиціонера порушував тишу. Але просити увімкнути радіо не стала - боялася, якщо порушу режим тиші, то Майк теж перестане мовчати і почне псувати мені настрій перед важливим стердауном.

Хоча , якщо чесно ,  я і так почувала себе не у своїй тарілці. Поруч із ним ставало завжди ніяково. Його запах, його волосся, його руки, що стискали кермо. І ця клята чорна футболка в обтяжку...хто взагалі таке вдягає? Стрептизери? Це він винен. От нащо мене було цілувати? А потім ще й на мене всю провину зкинув. Дратує!

- Що з тобою?- зненацька запитав Майк.

- Ммм?

- Ти весь час сіпаєшся.

- Я спокійно сиджу!- занадто різко відповідаю.

Прозвучало навіть трохи істерично. Я склала руки на грудях і відвернулася до бокового вікна.

Треба розслабитися.

Майк, варто визнати, не став негативно реагувати на МОЮ негативну реакцію. Але завітну тишу вже було порушено.

- Твоя поведінка пов'язана з приводом твого від'їзду?- запитав він.

Я мовчала. І от на це Майк вже не стримався.

- Мені зупинитися і висадити тебе посеред шосе.

Авто різко загальмувало і я - не пристібнута впечаталася в панель приладів.

- Ти ідіот ?!

Я з ошалілим виразом обличчя повернулася до Майка.

Цей йолоп же сидів, ледь стримуючи сміх.

- Пробач, не розрахував трохи.

Вибачення стали для мене не очікуваними, тож я не стала його вбивати. І просто вмостилася назад.

Майк рушив далі, м'яко розганяючи авто.

- То куди тобі треба?- його бажання розмови нікуди не зникло. Мені не хотілося робити наші напружені стосунки ще гіршими, тому доводилося ледь стримувати себе від провокативної поведінки. І грубих відповідей.

Що якщо Майк взагалі намагається піти на нормальний контакт?

- Деякі справи. Складно пояснити. Там нецікаво.

Майк нічого не відповів.

- А ти?- спробувала підтримати розмову я.

- Теж справи. Теж нецікаві.

От і поговорили.

Гнітюча тиша дратувала.

- Можна увімкнути радіо?- запитала я.

Майк не став відповідати , а просто тицьнув на сенсорний екран.

В машині роздалася мелодія скрипки. В тон їй ноту підхопила дудка.

- Класика. Ти серйозно?

- Тобі щось не подобається?

- Так, увімкни щось інше.

- Це моє авто. І я бажаю слухати це.

Я примружено дивилась в його дратуюче ідеальний профіль.

- Класику слухають старигани або психи.

Я потягнулася, щоб вимкнути, але отримала легкий ляпас по руці.

 - Не смій.

Я вдарила у відповідь його по плечу і Майк знову різко загальмував. І я знову вдарилася об панель приладів.

- Та досить вже так робити!- закричала я.

- Це ти заспокойся! Або сядь спокійно, або підеш пішки!- Майк гаркнув так, що , варто визнати, стало трохи лячно. Я вмостилася назад на сидіння, хоча хотілося врізати йому, схопити сумку і доїхати автостопом. Та був один мінус: жодної попутки. А я не можу запізнитися сьогодні, ніяк не можу.

Треба було їхати на автобусі...

Але промовчати я теж не могла- такою я вже виховувала себе за цей час. Я завжди захищу себе. Більше ніхто не матиме влади наді мною ні фінансової, ні фізичною, ні психологічної.

- Закричиш на мене ще раз- пошкодуєш,- чітко, по словам, промовила я , дивлячись йому в очі.

Його погляд переміщувся з мої очей на губи і назад. Не знаю, які думки зародилися в його неадекватній голові, але після цього він відкрив двері і вийшов з машини.

Та що з ним , бляха, не так?!

Майк обійшов авто і різко відкрив мої двері.

Я сиділа прямо, а він вхопив мене руками за коліна і повернув все моє тіло одним рухом у свій бік.

Його блакитні очі, були на рівні з моїми.

- Якщо будеш провокувати мене- пошкодуєш сама. Він пальцями стискав шкіру на моїх ляшках, трохи вище колін. Як він не намагався це не викликало в мене ані трохи страху. Я навіть сама собі дивувалася. Навіть моє минуле не флешбекнуло в таку мить. Щоб Майк не втирав- а моє тіло не підсвідомому рівні розуміло, що він не скривдить мене.

Тим не менш, натиск його пальців став болючим.

- Як я поясню синці твоїй мамі?

Він здивовано звів свої темні брови, а я кивнула на його руки. До Майка, наче лише зараз дійшло, що він сильно стискав шкіру на ногах. Він рвучко відсмикнув руки.

Над колінами залишилися чіткі червоні відбитки пальців.

- І як ти їй поясниш своє подряпане обличчя?- я скрипнула зубами.

Бійки не сталося. Сварки також. Майк розгублено пробурчав якісь вибачення собі під ніс і закрив мої двері. Він десь із хвилину постояв на вулиці: запалив цигарку, зробив кілька тяг і погасив об асфальт. Після, сів в машину, увімкнув радіо замість записаних медіа і за всю решту поїздки навіть не глянув  в мій бік.

Мене такий розклад влаштовував. Поїздка під старі треки двохтисячних, не дивлячись на напруження в повітрі, вийшла не такою і поганою.

  Коли ми заїхали у місто, я попрохала висадити мене біля метро. Хоча до арени залишалося їхати хвилин десять, я ж не могла викликати підозри і зайві питання, якщо мене висадив би він прямо там. Це була найбільша локація для подібних заходів. Там відбувалися зустрічі не тільки реареслірів , а й боксерів, борців і бійців інших видів спорту. А я просто Міка- маленька дівчина у великому місті, яка не має нормальну роботу. Тож їй нічого робити в такому місці.