Глава 8

Адріана 13 років.

  Це був найгірший день народження, який можна було уявити. І причина була навіть не в тому, що ми не влаштували свято, що ніхто не подарував мені жодного подарунку і навіть не в тому , що рідні батьки зовсім забули, що їхній єдиній донці сьогодні тринадцять.

Справа була в розлученні. Я завжди знала, що до цього колись дійде діло. І , соромно визнати, іноді навіть сподівалася на це. В дні, коли вони сварилися , били посуд, меблі.

Всі рідні казали, що їх шлюб не удався від самого початку. Але замість того, щоб припинити це діло на корені, якийсь геній порадив народити дитину. " Дитина зміцнює стосунки, у вас все налагодиться". Вочевидь, не налагодилося. І зараз ця сама дитина сиділа у свій тринадцятий день народження і вислуховувала, як батьки сваряться в кабінеті між собою, разом зі своїми адвокатами і ділять майно. Мене не обходило, що кому дістанеться- ми були багаті, тож всім дістанеться вдосталь. А от те, кому дістануся я бентежило. Хоча насправді було байдуже. Обоє батьків до мене ставилися добре. Так, я не отримувала тієї самою безкрайньої любові і вони не приїжджали на свята в моїй школі і на змагання у моїй секції. Але купляли все, що я хотіла, відправляли в найкращі табори кожне літо, дозволяли кликати подруг на ночівлю.

  Сварка продовжувалася, я вже втратила сенс їх криків, тож, зітхнувши, просто пішла до своєї кімнати і заснула.

Той роковий день частково стерся з моєї пам'яті. Я згадувала дрібниці по-типу: що смак пирогу, який принесла моя няня вже ввечері був занадто солодкий; пам'ятаю, що чай приємно пахнув м'ятою, але на смак був жахливий.

  Але я не пам'ятала, які емоції у мене виникли, коли мені сказали, що я залишаюся з батьком. Не пам'ятаю, що відчувала, коли мати зібрала свої речі і поїхала з дому в той же вечір. Не пам'ятаю як заснула так і не почувши " з днем народження" не від кого , окрім своєї няні. Навіть друзі, яких цього року я не покликала на свято, мене не привітали.

Мікаелла 22 роки.

Ми з Майком вже два дні не розмовляли. Після "поцілунку" його наче підмінили. Він весь час мовчав, запізнювався на сніданок і вечерю і йшов раніше за інших. Це було на краще - те, що він не нервував мене. Варто просто стерти цей епізод з пам'яті.

- Він, що продовжує працювати?- напружено запитала Маргарет у Кароліни, коли ми всі разом стояли над мангалом, чекаючи шашлик.

Кароліна зітхнула перш, ніж відповісти.

- Так.

Маргарет стисла нафарбовані персиковою помадою губи в тонку лінію.

- А що таке?- тихо запитала я в Денні.

Він потиснув плечима.

- Мама забороняє нам мати якісь справи під час вікенду. Хоче щоб ми приділяли увагу лише сім'ї, хоча б три тижні на рік.

Денні відповідав тихо, але Маргарет почула нас.

- Так. І це не складно зробити, з поваги до батьків. І чому твій брат не може дотриматися цього правила?

Маргарет намагалася стримуватися, але було видно як їй це неприємно.

Норман  нарешті почав діставати шампури з мангалу. Денні кинувся на допомогу.

- Я не можу повністю відсторонитися від справ,- голос Майка позаду мене, змусив сіпнутися.

Звісно ж, він з’явився саме в цей момент і почув нашу розмову.

- Можеш,- відрізала Еллі.

І після цього почалася сімейна гризня. Нічого серйозного, але все одно я не хотіла стояти в епіцентрі подій. Тому відійшла трохи в сторону і присіла на гамак, натягнутий між двома пальмами.

Денні також рушив за мною.

- Майк не в усьому ідеальний,- на його обличчі майоріла посмішка.

Ох, ця братська конкуренція...я не мала шанс пізнати як це. Денні закинув руку мені на плече, а я радо пригорнулася до нього, поклавши голову йому на груди.

- Ким працює Майк?- запитала я.

Питання вилетіло перш, ніж я подумала.

- Він має свою автомийку в центрі міста.

- Непогано.

Денні мугикнув мені у волосся.

- Слухай!- мене різко осінило.- А ти ким працюєш?

Хлопець розсміявся.

- Ти хоч не кричи так про це. Бо всіх здивує чому моя дівчина не в курсі.

- А, ну так. Дивно, що вони ще не здогадалися, що це не так.

- А що мали б?

Я відсторонилася і поглянула йому у вічі.

- Ну не знаю...Думаєш ми так схожі на закохану парочку?

Денні посміхнувся.

- Ми тільки що сиділи обіймаючись, а так роблять тільки закохані парочки.

Я пирхнула. І справді. Або ж ті хто прикидається закоханою парочкою.

- Так ким ти працюєш?- повторила я.

Денні намагався відхилитися від питання чи мені здалося? Посмішка зникла з його вуст і він відкинувся на сітку гамаку, закинувши руки за голову.

- Я, скажімо так, ще в "пошуках себе",- він зробив наголос націй заїждженій фразі, переводячи це в сарказм.

Денні ніде не працював, значить жив на кошти батьків. Тоді як Майк мав своє діло. Думаю, конкуренцію Денні відчував в першу чергу не в коханні. Але то була не моя справа. У відповідь лише кивнула і теж відкинулася на сітку гамаку. Я шкірою відчувала пристальний погляд Денні. Він чекав осудження чи якісь розпитування, тому , певно, здивувався. Невже йому ніхто не давав спокою щодо цього? Так, в його віці вже варто якось заробляти самостійно, але якщо тиснути , то діла теж не буде.

- А ти де працюєш?

Я очікувала відповідного питання тож не стала зволікати із відповіддю.

- Я теж " в пошуках себе".

Денні розсміявся і знову обійняв мене рукою, сильно притискаючи до себе.

- Ви йдете їсти?- покликала нас до столу Маргарет.