Глава 7

 Перше , що я почула, коли винирнула: гарчання і крики Майка.

- Нащо ти це зробила?! Я відразу витяг би тебе! Тепер, коли вони помітять наше зникнення?!

Він ще й на мене кричить!

Берегу не було видно. Яхта швидко віддалялася.

- Ідіотка! Яка ж ти іді...

Тіло пішло у воду, приглушуючи голос Майка. Я панічно ворушила ногами і руками , в спробі піднятися вверх. Та, варто було лише трохи винирнути, як вода знов тягнула у низ. Я спробувала хапати ротом повітря, але перший же вдих зробила у воді. Вода потрапила у рот, ніс, вуха. В горлі гірчило через сіль.

Міцні руки підняли мене з води.

- Ти що не вмієш плавати?- почулося питання.

Майк тримав мене на поверхні. Я обхопила ногами його торс і хапалася руками за його голову, обличчя, волосся, при цьому продовжуючи плюватися і кашляти.

Через мої бультихання ми на мить удвох знову поринули у води.

- Заспокойся,- тепер голос Майка звучав скоріше тривожно, аніж зло.- Тримайся ногами так, а руками обхопи плечі.

Я зробила як він сказав.

Майк притиснув мене до себе одною рукою, тримаючи за талію, а іншою рукою і ногами безперервно ворушив, намагаючись утримати нас обох на поверхні.

- Пробач, пробач, Міко...Я ж не знав, що...Як ти могла витворяти таке на тарзанці над водою, коли не вмієш плавати?

Відповіддю йому став лише чергове кашляння.

- Пробач, пробач.

Майк і справді шкодував. Він намагався зловити мій погляд, зазираючи в обличчя, але я лише дивилася в бік яхти.

- Вони повертаються,- констатував Майк.

Доволі швидко вони помітили. Він не встиг і втомитися.

- Все буде добре. Пробач.

Яхта підпливла до нас за кілька хвилин.

- Вирішили покупатися?- першим озвався Норман, що стояв за штурвалом. Ця витівка йому явно не сподобалася.

- Що сталося?- запитала Еллі.

Через борт визирали всі з легкою стурбованістю.

Денні зреагував першим і спустив нам сходи з блискучих хромових труб.

- Давай залізай,- Майк підплив до сходинок і почав підтримувати мене, аби я залізала.

- Добре, відійди,- мій голос звучав хрипко після того, як я наковталася солоної води.

Майк ще раз упевнився, що я міцно тримаюся за поручні і відплив даючи мені простір.

Я оглянулася на Майка, який пильно стежив за мною, він і справді почувався винним і стурбованим. Потім поглянула на Денні, що протягував мені руку аби допомогти піднятися. Після цього я відпустила поручні і відштовхнулася ногами об нижню сходинку, пливучи на спині подалі від яхти. Я розкинула руки і "лягла" на воду.

Мені знадобилося кілька секунд, щоб трохи відновити дихання.

Вираз обличчя Майка в той момент, коли я знов прийняла нормальне положення у воді і пропливла кілька метрів точно було варте мого спектаклю. І того, що води я наковталася по- справжньому.

- Ти прикидалася?!- Майк в злобі ляснув рукою по воді. З яхти почувся щирий сміх Денні. Всі інші  не зрозуміли, що сталося.

- Ти збрехала мені?!- не вгавав Майк.

Я ширко посміхнулася.

- Формально я не сказала тобі , що не вмію плавати. Ти сам додумав.

Майк почав гребти в мій бік, але я вправно відпливала подалі.

Коли він зрозумів, що не може мене наздогнати, то загріб рукою воду і бризнув у мене. До мого обличчя долетіло лише кілька крапель.

Мій сміх змішався зі сміхом людей на яхті.

 На диво, Майк швидко охолов і не став вбивати мене за мій доволі жорстокий жарт. Але став поводитися підозріло: з того моменту він не сказав мені і слова, навіть не обізвав ні разу. Протягом вечора, коли ми повернулися додому і вечеряли та грали в монополію я весь час відчувала на собі його погляд. Та варто було повернутися, Майк відвертався. Він задумав помсту. Точно. Він придумує максимально жорстоке, витончене, нещадне покарання. Я не жалію, про свій жарт, бо отримала масу задоволення і Майк точно заслуговував на це за свою поведінку. Але тепер через це мені доведеться весь час бути напоготові.

  Ввечері Дені десь поїхав, до якогось друга чи щось таке, а я пішла до кімнати.

Він поїхав не на вечірку, як сказав, а на якусь коротку зустріч. Я не виключала, що можливо, це зустріч з дівчиною, деякого конкретного призначення. Але мені було байдуже. Ну майже. Трохи образливо, якщо чесно, бо міг би і потерпіти кілька тижнів, але...Та байдуже. Не моє то діло.

 Я спокійно прийняла душ, знову використовуючи практично ВСІ засоби , які там були. Ну а як відмовитися від шоколадного скрабу чи кокосового молочка для тіла? Звісно, в мене були деякі засоби, але у домі Фелінскі вони були прямо нереально пахучі і приємні. Особливо мені подобався аромат лимонного мила. Захотілося навіть знайти парфум із таким запахом.

  Перевдяглася в свій піжамний комплект: вкорочений топ і шорти, та на швидку підсушила волосся. Планувала впасти у постіль і заснути. Варто було вийти з ванної як я застигла в повному шоці.  В шафі копошився Майк. Він оглянув мене з ніг до голови і продовжив оглядати шафу. Причому вигляд мав такий, наче то я , а не він знаходжуся там де не маю бути. Від такої наглості я навіть оніміла на кілька хвилин.

 Він намагається щось знайти в мене? Щось вкрасти? Щось зіпсувати? Помста помстою, але ж кордони треба мати. І навіть той факт, що в шафі моїх речей немає, бо майже всі були складені в сумку, що лежала під ліжком, мене анітрохи не заспокоював.

- Ти взагалі очманів?!- нарешті знову набула дар мови я.

- Замовкни.

 - Вали звідси!

Я вхопила розчіску з комоду і підійшла до Майка. Не знаю навіщо розчіска, але я придумаю як використати її проти нього.

- Мені треба дещо знайти,- Майк продовжував переглядати полиці з одягом Денні.

Я різко захлопнула шафу , ледь не прибивши йому пальці.