Глава 4

Дім Фелінскі не тільки знаходився в двох годинах їзди від міста, а конкретно в міні-котеджному містечку, який місцеві називали Золота бухта. Ні, вода в морі тут була так само блакитна як і скрізь. Просто ця частина узбережжя буда віддана під будівництво багатих будинків.

  По суті ми їхали на вечірку до їхнього сусіда, який жив через один дім, але через великі території, на яких знаходилися будинки, знаходився він за кілька кілометрів.

  Ми з Денні їхали на його ауді вдвох. А Майк віз на своєму ровері Кароліну, Еллі і Еріка. Вони все ж нас не дочекалися і поїхали першими. Ну а що? Треба було попереджати.

 Де відбувалася вечірка складно було не зрозуміти: пів вулиці було заставлено машинами і мотоциклами. Музика грала на повну, а з вікон відблискували сині і червоні відблиски світлового проектору.

  Будинок їхнього сусіда був не менш пафосним, ніж у них. А басейн взагалі навіть більшим. Красиві дівчата в бікіні пили напої прямо там. Хтось цілувався на лежаках, хтось танцював , а хтось бігав і бризкав водяними пістолетами. Ідеальна зелена трава вже була усипана використаними червоними пластиковими стаканчиками.

- Круто тут, так?- нахилився до мене Денні. Навіть вночі він був в сонцезахисних окулярах.

 В цей момент з вікна другого поверху закричав якийсь хлопець якраз перед тим як пригнути з нього в басейн. Хвиля води, облила всіх, хто стояв поруч. Почувся дівочий писк і чоловіче гоготіння.

- Так, дуже круто,- невесело мовила я.- Ми на скільки запізнилися? На добу?

Я любила випити, потанцювати і посміятися, але це місце чомусь відразу не сподобалося. Багатії. Ці не мають грошове чи моральне обмеження своїм діям. Їх не зупинять ні батьки, які виховали з них мажорів, ні поліція, куплена цима ж батьками.

  І ще в них є доступ не тільки до алкоголю , а й до більш екзотичних речовин, від яких легко втрачається самоконроль і зв'язок із реальністю.

В цю мить я твердо вирішила, що в моєму роті сьогодні не буде і краплі алкоголю. Треба мати ясний розум.

- Ходімо познайомлю з господарем,- радісно сказав Денні і, взявши мене за талію, повів в будинок.

  Там було взагалі не проштовхнутись. Спітнілі напівголі тіла активно дригалися під музику, імітуючи щось схоже на танець. Чим ближче до епіцентру подій тим гірше.

  Господар вечірки- чоловік років тридцяти, займав диван у вітальні на другому поверсі. Він сидів з компанією за столом, заставленим алкоголем і їжею.

- Привіт, Джейку,- гучно привітався Денні і перехилився через стіл, щоб потиснути тому руку.

Після того, як вони перекинулись парою дружніх фраз, Денні представив і мене.

- Познайомся, це моя дівчина Мікаелла.

- Можна просто Міка,- злегка посміхнулася я.

Джейк широко посміхався, повільно обводячи мене поглядом з ніг до голови.

  Далі ми сіли поруч із господарем і вони з Денні про щось тихо перемовились. Я почувалася максимально не у своїй тарілці.

Хотілося вийти назовні і подихати свіжим повітрям.

- Почекаєш мене трохи, гаразд?- промовив Денні, нахилившись до мого вуха.- Побудь тут щоб я тебе не загубив.

  Він поцілував мене в щоку і підвівся. Я навіть не встигла заперечити як опинилася зажата між Джейком, який підсунувся до мене замість Денні, і ще одним хлопцем, а мій "хлопець" поспішно зникнув в натовпі.

 - Як настрій?- запитав Джейк і поклав свою руку на мій поперек.

Я ввічливо відсторонилася на скільки це було можливо і не менш ввічливо відповіла:

- Нормальний.

Джейк натяків не розумів або ж, скоріше за все, розуміти не хотів, тому підсунувся ближче і м'яко поклав руку мені на плечі.

- У мене є спосіб зробити твій настрій краще.

Він витяг з карману джинсів маленький прозорий пакетик і кинув на стіл переді мною. Всередині лежало кілька маленьких білих таблеток.

Так, бляха, і знала.

Він не став чекати і сам дістав таблетку, після цього простягнув мені на відкритій долоні.

- Знаєш, дякую за пропозицію, але я не...- в цей момент, побачивши як в його сірих очах з'явився шалений блиск, я замовкла. Мені вчасно пригадався один урок, що такі люди не розуміють відмову. Ніколи. Слово "ні" вони сприймають як виклик, а не небажання.

- Хоча, може мені все ж варто трохи повеселішати.

 Я вихопила таблетку і зробила вигляд, що закинула собі в рот. Насправді ж затисла її між пальцями. Плечі Джейка помітно розслабилися , а в погляді з'явилось схвалення. Я схопила зі столу пляшку пива і зробила ковток, наче запивала. Але таблетка в цей час була вже викинута на підлогу під стіл і роздавлена моїм підбором.

- Думаю, варто знайти Денні, він вже там зачекався...- я спробувала підвестися, але чоловічі руки схопили мене за талію і потягнули назад на диван.

- Куди ти поспішаєш? Ми ж ще не розважилися,- Джейк зробив спробу поцілувати мене, але я відвернулася.

- Я ж з Денні, пам'ятаєш? Ми зустрічаємося,- я все ще намагалася бути ввічливою, сподіваючись на його розсудливість.

Та де там! Він поклав свою липку руку мені на стегно і знов нахилився, навалюючись на мене всім тілом.

- Я знаю Денні, мала. Він ні з ким не зустрічається. І він мій друг, а з друзями треба ділитися.

Він міг обрати будь-кого. Будь-яку дівчину на вечірці. І більшість з них була б дуже не проти затусити з господарем такого будинку. І я не була красивішою, стрункішою чи не показувала , що доступна. В чому була причина? Завжди була.

- Ну все , досить,- холодно промовляю.

Я роблю різкий рух, що дозволяє вирватися з "обіймів" Джейка і підвестися.

Треба знайти Денні і валити звідси.

Не встигаю і крок зробити, як Джейк хапає мене за волосся на потилиці і сильно сіпає.

Біль вдаряє в голову. Всі емоції разом відходять на другий план, а на передній- лише зібраність і холодний розум. Це найкраще , що дала мені моя робота- використовувати біль як силу, а не слабкість.