Розділ 13 - Чоловік, що закопав себе в могилу

Твій голос мене хвилює,

Я посміхаюся і цвіту,

Ти світ для мене руйнуєш,

А я для тебе живу.

Наступні події розгорталися в 1886 рік, коли Велика Британія переживала новий період в історії своєї економіки, переходячи з етапу найсильнішої економічної країни в період тісної конкуренції з США та Німеччиною.  Тоді Англія не встигла за оновленням устаткування і тому починалася нова ера сповільнення економічного росту країни.

Але зараз не про це. Бо це була не тільки епоха, що несла з собою економічні зміни, а й зміни, що стосувалися жінок та дітей. А саме їхнього звиклого укладу життя, - окрім виховання дітей жінки тепер могли займатися плаванням та гольфом, а також приймати участь в соціально-громадському житті.  Звичайно, все залежало від соціального статусу.

Беатріс,  - висока худа дівчина, що носила довге русяве волосся та легко блакитні очі, поспішала до своїх сусідів. Вона мала 18 років і жила в невеличкому селі біля Лондона, де розваг було не так вже й багато. Сюди вони переїхали декілька років тому із захолустя біля Оксфорду і не жалкували. Їхній родині пощастило трохи менше,- окрім золота вони не носили жодного титулу і тому не могли потрапляти на деякі світські вечори, що відбувалися в Лондоні.

Проте Беатріс не дуже переживала з цього приводу. Хоч і її старша сестра та брат часто любили погомоніти на цю тему.  Вона ж поправила свій зелений капелюшок та підтягнула зелені рукавички. Після цього дівчина перевела подих і відкрила елегантну хвіртку, яка вела в охайний будинок родини Леслі.

Вона  натиснула на замок на дверях і через хвилину двері відчинились. Зустрів дівчину привітний лакей, який швидко допоміг їй зайти в середину, зняти теплий шарф і важке пальто. У вестибюлі було тепло. Беатріс ще раз поправила свій капелюшок, який і так сидів ідеально та пішла за лакеєм, який провів її у кімнату для чаювання.

Там вже зібралася невелика компанія, - містер Леслі молодший,- старший син Мр. Леслі , - Том, його сестра Олвін, яка була щирою подругою Беатріс, ще одна їхня знайома, - молодша дочка інших сусідів Сінтія, а також два зірвиголови, - Пітер і Джейк.

- О, Беатріс, нарешті ти прийшла, - радісно сказала Олвін, встаючи з крісла та обіймаючи подругу. Вона була вдягнута в блакитну сукню, яку доповнювали блакитні рукавички і капелюшок, а чорні локони дівчини були зібрані в ідеальну зачіску.

- Я також рада вас бачити,- сказала з посмішкою Беатріс.

- Ми вже почали чаювання, бо Сінтія не може довго затримуватись.

- Моя мати сьогодні не в настрої, тому я мушу бути вдома до 22.00,- сказала сумно дівчина, поправляючи свій рожевий капелюшок, який доповнювали такого ж кольору сукня і рукавички. Її біляві локони спускалися по плечах акуратними завитками.

- Розумію, я не могла вийти з дому доки не допоможу мамі закінчити декілька листів до наших родичів,- сказала в свою чергу Беатріс.

- Прошу тебе сідай но біля Тома,- попросила з посмішкою Олвін.

Хлопець трохи скоса глянув на Беатріс, не очікуючи побачити, що його сусідка перетворилася на справжню дорослу красуню. Сам він вчився в Оксфорді вже останній рік і подавав великі надії в майбутньому.

Беатріс сіла біля хлопця і він усміхнувшись, наповнив нову чашку чаєм та елегантно поставив її перед дівчиною.

- Дякую,- сказала поважно Беатріс, стримуючи свою посмішку.

- Ми саме вирішили, що темою для сьогоднішніх розмов стануть легенди, бажано моторошні,- провадила Олвін.

- Треба користуватись тим, що чаюємось ми сьогодні без місіс Дрейк,- зауважила Сінтія.

- Так, вона трохи прихворіла, а моя матінка поїхала на чай в Лондон тому повернеться пізно,- радісно сказала Олвін.

- То хто почне розповідати ?- запитала Сінтія, оглядаючи присутніх.

- Я можу почати,- запропонував Джейк.

- Давай,- сказали Олвін та Сінтія і хлопець почав :

- Цю історію я почув від свого дідуся. Коли він був ще молодий то його маєток в Уелсі засипав сніг. Тому йому не було як виїжджати в гості і він муств провести майже тиждень вдома. Людиною дідусь був активною, - тому йому не подобалось сидіти на одному місці. Тоді дідусь почав ходити по кімнатах та вивчати закутки свого маєтку. І коли вже був пізній вечір – щось потягло його на горище. Щойно він відчинив важкі двері і зайшов всередину як почув чиїсь тихі кроки. «Напевно, слуги»,- подумав він і впевнено пішов далі. Тоді дідусь знову почув кроки, але вже позаду нього. «І хто тут є»,- жартома з посмішкою сказав він, проте коли повернувся, то побілів і ніби втратив можливість розмовляти. Тому що перед ним стояла істота, яка своїм виглядом нагадувала жінку, але жінкою не була. Це було щось набагато страшніше і небезпечніше. Ця істота загнала мого дідуся в кут і засміялася диким сміхом. А далі дідусь нічого не розповідав.

- Певне він знепритомнів,- докинув Пітер,- Але дідусь в цьому не зізнається.

- От і кінець,- сказав Джейк і компанія відпустила його історії легкі аплодисменти.

- Це була цікава історія,- сказала з посмішкою Олвін,- Хто наступний ?