Розділ 12 - Втеча з Руану

Ти ранок ранній,

Що на зорі

Збирає перші промені ясні.

І сонний світ тебе вітає,

Мов перше чудо,-

День новий.

Сонце вже високо піднялось над горизонтом коли Аніта несла важке відро з водою по кам’яних сходах. Було це в той час, коли Франція була країною з монархією, яка чередувалась війнами та змінами в суспільстві, коли наступив період Реформації. Говорячи про історичні події того періоду, - треба підкреслити, що Франція тоді пережила громадянську війну, яка тривала 36 років і дістала назву Гугенотської, коли змінилась ціла династія, яка правила Францією. Це була війна релігії, яка змінила цю країну, давши їй не тільки інших монархів, а й протестантизм.

А якщо щось залишалось тим, яким мало бути, - то це була Аніта.  Якщо ще рік тому їй здавалося, що бігти по цих сходах суцільна дурниця, - зараз вона була зовсім іншої думки. Вона була ще молодою і її обличчя зберегло юнацьку свіжість і чарівність, - тіло гнучкий стан, а зелені очі і чорне довге волосся, що було ретельно сховане під хусткою, робили з Аніти ще молодшу і привабливішу панну.

Важке відро впиналося залізною ручкою в її ніжну долоню і Аніта чимдуж стискала губи, щоб швидше дійти догори. Її сіра довга сукня крутилася в неї під ногами і дівчина зосереджено думала про те як не наступити на подол сукні і дійти догори. Коли вона все таки дійшла то піт котився по її чолі, а дихання було важким.

Щойно Аніта поставила відро на найвищій сходинці як високі двері монастирю відчинились настільки швидко та широко, що збили відро разом з водою. Аніта шоковано дивилась на те, як її тяжка робота була знищена, вся вода розлилась по сходинках, а відро покотилось далеко вниз по стежці.

Цей жіночий монастир знаходився недалеко міста Руан, що у свою чергу було одним із найстаріших міст Франції. Воно з’явилось ще під час існування Римської імперії, а в V ст. на нього чекала особлива роль, - стати резиденцією для єпископа. Проте це було не все.

Далі Руан набуває статусу столиці Нейстрії при Меровігах. Проте і це не стає найвищою вершиною історичної цінності міста, тому потім Руан отримує статус столиці вже при Нормандії та резиденції герцогів. Також місто багато разів було завойоване французами, бретонцями та англійцями.

Проте справжню популярність місту принесла Жанна д'Арк яка була спалена на ринковій площі Руану під час облоги міста англійцями. Та все ж головною пам’яткою Руану є саме Руанський собор. Початок будування собору почався ще в 1210 році, а закінчилось будування лише на початку XVI в. собор володіє унікальними вітражами XII–XV століть. В Руанському соборі знаходяться гробниця Роллона (Роберта I) - першого герцога Нормандії і серце Річарда Левине Серце.

Руанський собор і зараз є місцем, що надихає на творчість. Яскравим прикладом цього є художник Клод Моне, якого цей собор надихнув на створення найкрасивіших краєвидів, понад 30 з яких перебувають у паризькому музеї Д'Орсе.

На околиці міста, - поодаль від людей та сіл стояв той самий монастир, про який почалася розповідь вище. Великий та величний, сповнений молитвами, заплутаними коридорами і маленькими вікнами, самотніми келіями та каплицями. Величній і самотній, він мав стати для Аніти новим домом, але чи так воно сталось, як мало бути ?

- Святий Боже,- вирвалось в Аніти і вона одразу дістала штовханця від старшої по рангу сестри.

- Не згадуй імені Бога свого даремно,- сказала мудро вона, дивлячись на те, що сталося,- Гаразд підніми відро і принеси воду ще раз, а мені треба йти, справи чекають,- сказала високомірно вона, дивлячись на те, як сонце вже було високо на горизонті.

- Щось сталося ?- запитала Антіа, потираючи вдарене місце. Взагалі за рік в монастирі болю вона майже не відчувала, проте горда сестра не відповіла і зникла за дверима із своєю ідеально рівною спиною. Вона звалась Марселія, мала глибоко карі очі і смугляву шкіру, а ще не любила молодших сестер, вважаючи, що вони не вміють прославляти Бога достатньо добре.

Проте замість того, щоб йти по воду Аніта засмучено відкинула від себе відро і сіла на сходи,  згадуючи своє дивне життя. Згадувати було що.  Вона була донькою дрібного поміщика і її життя до часу потрапляння в цей монастир було дуже насичене : спочатку за нею увивався якийсь дивний чоловік, дворянин, який не був ні молодим ні старцем, звався Анрі і з’явився десь з Парижу. А коли про це дізнався її батько, - Жак, то категорично вперся, що йому не бути їхнім зятем й швидко і тихо одружив дочку на старому, багатому поміщику. Хто міг знати що вона не зможе забути очі того хлопця до сих пір ? Що тоді так легко попросить Анрі зникнути з її життя, а потім зрозуміє яку помилку зробила тоді і жалкуватиме ?

Неначе одержима, вона бачила його очі спочатку ввісні, а потім і наяву. Дивлячись на свого чоловіка вона бачила не його, а того, кого так віроломно відпустила і тепер жалкувала. Навіть з численними коханцями вона не могла знайти спокою і бачила перед собою його. Його образ так міцно переслідував її, що вона захотіла сховатися від нього в монастирі, але й це не допомогло.

Усамітнення та молитви перетворилися на взивання його. Аніта не знала чи вона збожеволіла чи ще тільки божеволіє. Але вона не могла цьому опиратися. Чому вона ще тоді не зрозуміла, що кохає Анрі ? Вони б просто втекли разом і все було б інакше. Але тоді Аніта була ще надто молода і не маючи сили йти проти волі батька, Аніта прожила в такому безнадійному шлюбі два роки і старий поміщик помер.