Розділ 11 - Дівчина в зеленому кімоно

Розділ 11

ДІВЧИНА В ЗЕЛЕНОМУ КІМОНО

Ти плачеш.

Ти страждаєш

В агонії вогню.

Любові ти не знаєш

З якою я горю.

Сніг. Це було великим чудом для Японії. Але, тим не менш, він падав як звичайний собі сніг, зовсім не відрізняючись від того снігу, який випадав в інших частинах світу. Великі мокрі шматки падали, але дівчина в зеленому кімоно була не надто здивована. Здавалося, після деяких подій в своєму житті вона назавжди залишиться меланхолічною. Вона бачила як купа служниць повибігали з палацу у внутрішній дворик і почали гратися снігом, весело вигукуючи :

- Сніг ?

- Це сніг !

- Справді сніг ?

- Так, сніг.

- Які гарні ці сніжинки !

- Люба сестро, невже ця дивовижна подія не торкнеться твоєї душі ? І навіть на одну мить ти не посміхнешся ?- почула вона голос свого брата.

- Моє серце мертве. Як і душа. Ти сам знаєш чому,- відповіла байдужим голосом вона, закриваючи повіки.

- Ти не можеш поводитись як мертва,- спалахнув брат,- Ти жива і що б там не сталося,- мусиш жити далі.

- Тут ти помиляєшся. Вже 7 з половиною місяців я мертва, настільки мертва, наскільки можу бути мертвішою.

- Тоді, я можу тобі це влаштувати. Власною катаною,- грозився до неї брат.

- Влаштовуй. Все одно ще місяць або два і ми всі будемо мертві,- байдуже сказала вона, кашляючи.

- Нацукі цього не допустить. Вона одружилась для того, щоб врятувати нашу родину,- вперто сперечався він.

- Відкрий свої дурні очі, Сімакото. Нацукі одружилась не для того, щоб врятувати нас, а для того, щоб врятувати себе і дати собі гідне майбутнє,- не витримала Ян Су.

- Ти геть здуріла, сестро,- прошепотів брат. Він не вірив, що їхня сестра могла просто кинути їх.

Ян Су встала, схопила свитки, які лежали біля неї на столику і кинула їх братові.

- Читай, якщо пам’ятаєш букви. Це наша переписка з нею. Вона холодна. Спочатку Нацукі вдавала ніби не розуміє моїх натяків, але все вона розуміє. І коли я запитала її прямо, вона відповіла : ну, я не допомагатиму. Саме тому Якото і Якума зараз мертві.

- Сподіваюсь, ти це все лише придумала,- вперто продовжував він, не бажаючи бачити правди.

- Це правда. Це лише питання часу хто з нас буде наступним. Молися, щоб це була я, інакше я сама покінчу з усіма нами.

- Ти не посмієш, люба сестро,- жахнувся брат, який досі сподівався вибратися з цього всього живим.

- Посмію. Мені нічого втрачати,- холодно заявила Ян Су.

- Сестро, сподіваюсь, ти припиниш сходити з розуму,- засмучено сказав брат і взявши листи, залишив її саму.

А тим часом служниці почали ліпити маленькі сніжки з мокрого снігу і весело сміятись, користуючись тим, що наглядачка ще не прийшла за ними.

              Ну а тепер, звичайно, про Ян Су. Вона не завжди була сумна, як і не завжди була божевільна або вдавала таку. Щойно зачинились двері за братом, Ян Су швидко підвелася і пішла в закоулок кімнати. Там вона відсунула двері, які вели у невелику комору, вхід в яку був  непомітний для інших і абсолютно порожня, не рахуючи двох факелів. Ніяких вікон та предметів крім короткої катани, яка була сперта об центральну стіну.

              Ян Су тихо зачинила за собою двері і швидко, рішучими кроками підійшла до катани. Вона впевненим рухом схопила міцну рукоятку і зробила випад, швидко розрізавши лезом повітря. Ні, вона не була куноїчі, - жінкою-ніндзя. І ніхто не показував їй особливих трюків із зброєю. Але вона була досить таки розумною дівчиною, щоб зрозуміти те, що завжди потрібно вміти захистити себе. Особливо тепер, коли вона залишилася майже сама. 

              Ян Су металася по кімнаті, навіть не запаливши факели. Вона відточувала свої нехитрі рухи з випадами, щоб, коли прийде час, - зробити їх ідеальними. Хоч вона і принцеса цілої династії, які суджено вимерти, - це не означає, що вона так просто дасть себе зламати і вбити. Але, щоб захистити, а може і перемогти, - їй треба діяти рішуче. Ян Су почала тренуватися з того дня, коли служниця прийшла до неї, закусивши свою маленьку губу і тихо промовила після поклону :

- Моя принцесо, вельмишановний лорд просив повідомити, що шановні Якото і Якума…

- Ну, що ? Нарешті приїхали ?

- Ні, моя принцесо. Вони… вони мертві.

              Тоді Ян Су одразу зблідла і навіть не помітила того, як її світ почав тьмяніти, а коли після заперечення її перелякані служниці тихо плакали, вона зрозуміла – брат і сестра дійсно померли. Звичайно, це було важко прийняти. Особливо враховуючи те, як сильно їх любила Ян Су.