Розділ 9 Частина друга - Castillo de Loarre. Королівство Арагон

Дивно було розуміти, що все позаду. Здавалось, ніби Пеньяфєль велично зник за пагорбами лише годину тому. Але насправді пройшло чотири дні. Ізабеллу досі будоражило. Вона неспокійно поправляла шкіряні рукавиці, поки її шовкова хустина розвивалася на вітрі ранкової прохолоди. Її темно-зелена сукня деколи зливалася із насиченим ландшафтом, якого тільки но почала торкатися осінь. Дороги залишилось ще небагато, але вона ускладнювалася через дощі, що розмивали дороги та неспокійність на них. Вже двічі їм пощастило, що вони не стали жертвами нападу, але чи щаститиме і надалі ?

            Дівчина втомилася їхати в кареті, яку трясло та заносило, тому вона перейшла на коня та слідувала за своїм чоловіком, який упевнено їхав попереду. Так, між ними стало менше таємниць, але невже настільки мало, як їй хотілося б ?

            Її від’їзд із Пеньяфєлю був туманний. Вони зібралися, відгуляли прощання і рушили. Замок було не важко залишати. Бо то був не перший замок, який змінила Ізабелла. Але прощання з Марселією були настільки слізливі, що Ізабелла витягнула слово з її матері, що та відпустить дівчину на гостину, щойно скінчиться дощова зима.

Перші дні в дорозі Ізабеллі було незвично від тієї тиші, яка окутала їхню процесію, наче покривало. Шумні вечори та дні, гамірні обіди, гучне товариство,- все це залишилось позаду і дівчина наче винирнула з води, в яку надто глибоко пірнула. Ця тиша спочатку шокувала її, але потім дала можливість подумати про все і прийняти рішення.

Тоді, спробувавши те вино, Ізабелла наче щось згадала. Але ці спогади настільки вжахнули її, що вона не витримала і знепритомніла. От таке пояснення крутилося в неї а голові, хоч вона відмовлялася вірити в подібні випадки. Вона згадала щось, що не піддавалося здоровому глузду і тепер потрохи страждала через спогади, якій їй було старшно згадувати, проявляти на світ. 

Тому сьогодні Ізабелла вирішила не згадувати те, чого не може згадати. Вона вирішила, що більше не куштуватиме того дивного вина, а просто дасть собі спокій. Нехай в нього будуть таємниці, до яких вона не матиме відношення. Бо що б то не було – це занадто. Він не тікав зраджувати вночі, це точно. Але те, що він робив, тепер не мало значення.

- Бачу, ти безрадісна від спостерігання цього пейзажу,- сказав Гарсіа, уважно вивчаючи поглядом свою дружину.

- Зовсім ні, рання осінь така чаруюча,- сказала вона, слабо посміхаючись.

- Але небо похмуре. Наближається нова гроза.

Гаріса підійшов ближче і взяв руку дівчини.

- Я хочу, щоб чисте серпневе небо завжди було з тобою.

Він вийняв з кишені маленьку срібну шкатулку і витягнув звідти масивний срібний перстень форма якого утворювала дивні завертушки із яскравим блакитним опалом, а потім надягнув їй на палець поверх рукавиці.

- Неймовірний камінь,- прошепотіла Ізабелла, не в змозі відірватися від його переливу.

- Не менш неймовірний ніж наша з тобою зустріч,- сказав Гаріса і навіть його губ торкнулася легка посмішка,- його привезли з Ефіопії і він належав ефіопській принцесі Аскум, а до того цариці Савській.

- Але як він тоді потрапив до тебе ?

- Цей перстень сам обирає собі хазяйку. Це не він потрапив до мене, це він обрав тебе. Сподіваюсь його яскравий колір розфарбує кінець нашої подорожі.

            Кажуть, опал приносить нещастя усім хто його носить крім тих людей, які народилися під астрологічним знаком терези. Ніби тільки їм цей камінь дарує щастя та все чого вони побажають. Хто зна. Опали боготворять, захоплюються та описують величні письменники. Ізабеллі він припав до душі і вона дала слово не знімати його. Але які слова не порушують ?

            Далі день був звичайний. Багато їзди, осінній пейзаж і дощ, який барабанив , знову розбиваючи дорогу. Тому привал довелося робити рано. Скоро під нависом розгорівся маленький вогонь і запах смачної їжі заповнив їхній табір. Здавалося, вони й не зупинялися в Пеньяфєлі,а просто їхали собі далі із купами приданого, слугами та служницями. В цьому була своя особлива магія.

- Перстень дивовижний,- знову сказала Ізабелла, опираючись на плече Гаріса в наметі.

- Може й так,- погодився Наварро, розглядаючи невелику карту при світлі декількох свічок.

- А чи можеш ти розказати щось про твій замок ?

- Наш замок, сеньойоро. Лоарре – передусім міцний замок в Арагоні. Він один з найдревніших іспанських замків. Цей замок бачив дуже багато всього і як ви знаєте був оплотом боротьби християн проти маврів. Але він бачив не тільки цю боротьбу. В ньому змінювались культури, погляди, релігії мода, віки, кровопролитні війни. Замок Лоарре – свідок укріплення, могутності, росту іспанської корони. Він був королівською резиденцією і навіть монастирем. Скоро ми прибудемо у Лоарре і звеселяти тебе буде не тільки перстень.

- Я вже не дитина, щоб мене звеселяти,- образилась на те Ізабелла.

- Кожна людина, яка живе, чимось звеселяється. Ми навіть цього не помічаємо. Такі речі приходять з мудрістю.

- Тоді чим звеселяєшся ти ?

- Багатьма речами : гарцем на коні, стрільбою з лука, боями на мечах, вином.

- А чим я звеселятимусь в замку ?

- Цього я поки що сказати не можу. Але ти сама все зрозумієш.