Розділ 9 Частина перша - Шукачка пригод. Істинна у вині

Усе завмерло

В передвечірній мглі густій.

І на секунду я помер би, -

З тобою в серці та душі.

Враз збились ритми воєдино

Та зникли з опалу слова

І клятви розчинились,

Наче в димі 

Пропало все, -

Лишилась ти одна.

1

Вода повільно капала зі стелі, кап -кап -кап, ніби не могла уявити собі інших завдань. Молода й красива дівчина тяжко зітхнула і сумно провела чергову каплю поглядом. Це останній день тут. Взагалі, Ізабель любила подорожі з татом, чи невеликі поїздки з мамою, -  нові люди, захоплення, враження. Але тоді все було інакше.

Вона мала маленьку худорляву фігурку, пишні чорні коси, каро-жовті очі і незвичайну для іспанців бліду шкіру із персиковим рум’янцем на худому маленькому обличчі. Також дівчина була нагороджена невеликим носом та губами, маленькими вухами і великими чорними бровами, які були витонченої форми.

Вона знала, що повернеться додому, що побачить рідні кам'яні стіни і знову зможе бути в оточенні таких дорогих їй слуг, але щось все таки давило.  Вона поправила свою сукню, зітхнула і повільно вийшла з підвальної кімнати, ретельно причинивши за собою важкі двері.

- Ти знову тут ?- сказав голос за спиною в дівчини, що та аж налякалася, схопившись за серце.

- Так,- відповіла вона через плече і хотіла було йти далі, як чоловічі руки перегородили їй дорогу.

- Не можу повірити, що ти ходиш сюди просто так, кузено,- зухвало сказав хлопець, високий і худий, з чорними котячими очима і глуповатою посмішкою. Ізабель ніколи його не любила, не зносила його розмов і тому ховалася всюди, де тільки могла. Але хіба від такого сховаєшся ? Апполінар, а він саме був руйнівником, ніби стежив за дівчиною,- Ти шукаєш пригод,- гордо констатував він, ніби відкрив новий материк.

- А от і ні.

- Всюди шукаєш пригод,- вперто продовжував він. Здавалось, йому не подобається кожна людина на цьому світі, а особливо вона.

- Це ти завжди там, де біда,- вперто заперечила вона.

- Тому що я біля тебе,- переможно посміхнувся Апполінар.

- Не ходи за мною,- роздратовано повторила дівчина, відштовхнула кузена і застрибала вгору по сходах.

- Не підсковзнися,- крикнув ззаду кузен Апіс, як його називала подумки Ізабелла, і дівчина одразу мало не впала, посковзнувшись на передостанній сходинці.

- А хай тобі, дурний,- закричала вона і долаючи роздратування, вирівняла дихання та пішла коридором.

- Знову була в підвалі ?- поцікавився її батько, дивлячись, як слуги складають останній багаж в карети.

- Так,- відповіла слухняно Ізабель і поправила свою сукню, як це і личило дочці знатного чоловіка.

- Хіба моїй дочці личить лазити в підвалах ?- запитав він, дивлячись на дівчину зі всією батьківською любов’ю.

- Батьку, ти ж знаєш цю легенду про скарби в нашому маєтку. А раптом це все правда ?

- Цій легенді стільки років, що якщо скарби там і були, то їх вже давно привласнили та розпродали.

- Але як при такій охороні можна було винести мішки із золотом ?- дивувалася дівчина.

- Якщо там щось і було то на один невеликий гаманець вистачило. Твої домисли не мають реальних підстав, дочко. Припини забивати собі голову такими дурницями.

- Тоді чому ти вчора вночі ходив в підвал ?- запитала з посмішкою дочка.

Батько відволікся від вікна і глянув на дочку. Його густі брови зсунулися в середину і він помітно посуворішав.

- А ти чого не спала ?

- Хвилювалася через наш від’їзд,- одразу знайшла вона відповідь.

- От тобі і наснилося. Вночі в підвал точно ніхто не ходить, особливо я.  Для цього в мене є слуги.

- Але ж я бачила як ти ходив в підвал,- пробувала знову заперечити дочка.

- Ізабель, не гарно придумувати дурниці. Йди знайди маму і виходьте вже, а мені ще треба дати настанови слугам.

Батько пішов, а Ізабель не поспішала шукати маму. Вона чудово знала, що ніхто нікуди не поїде, поки мама сама не вийде із своїх покоїв у супроводі служниць, які будуть нести шкатулочки та інші речі мами, мало не падаючи від їх кількості.

- Що, думала татко тобі все розкаже ?- несмішливо запитав кузен, знову з’явившись з-за  стіни, на що Ізабель взяла вазу з квітами, викинула квіти на стіл і почала наближатися до хлопця. Той одразу дав ногам знати. Зітхнувши, Ізабель поставила вазу на місце і знову забігла в підвал.

       Цього разу він не був тихим і там щось шурхотіло. Ізабель вже хотіла було втекти, але зупинила себе і тихенько підійшла до великих дверей однієї з підвальних кімнат. Старий слуга, що швидко складав в невеликий мішок, а коли закінчив, то швидко засунув назад бочку і поспішив до виходу. Ізабель злякано підняла спідниці своєї сукні і сховалася в сусідній кімнаті.

Вона не знала, які сили допомогли їй це зробити, але дівчина дозволила собі дихати тільки коли двері на вихід з підвалу зачинились. Постоявши в своїй схованці ще з хвилину, шукачка пригод все таки зібрала залишки волі в кулак, а чи то була лише незадоволена цікавість, яка явно вимагала подробиць. Ізабель вийшла зі сховку і зайшла в кімнату з бочками вина, з якої щойно вийшов служник. Підійшовши до потрібної бочки Ізабель лише розчарувалася : бочка була надто важка для неї, щоб зрушити її з місця. Але хіба вперте дівчисько може здатися ? Вона з усіх сил впиралася в бочку, потім надавила на неї ще трохи і та не витримавши, впала і розбилася. Червоне вино потекло по кам’яній підлозі і облило акуратну сукню дівчини.