Частина друга Розділ 8 – Гість

ЧАСТИНА ДРУГА

І над очами очі ті ж

А губи ?

З медом та сльозами,

І він за нею

Усіма стежками…

Розділ 8  – Гість

Неначе вранішня лілея

Та ідеалів ідеал.

Ти загадкова як Помпеї,

І розум вище всіх похвал.

Тобі позаздрили богині,

Ти звела з розуму богів,

Без дурощів та без гордині,

Краса красунь,

Любов вітрів.

Міраж пустельника,

Що спраглий

Шукає крапельку води,

Троянда з шовковими листками,

Моя надія із надій.

А тепер, коли ти, читачу, вже знайомий із подіями, що передували перед цим і після цього, треба перейти до усіх тих подій, які відбулися далі, щоб зрозуміти наслідки того всього, що знайшла Беата.

1

Сталося це, коли Острог ще не знав про своє славетне майбутнє. Коли не розумів, яка велич чекає на нього після побудови Костянтином Острозьким Острозької Академії 1576 року, і до подій видання славнозвісної Острозької Біблії 1581 року давньоукраїнською мовою, яка пізніше (1620-го року буде зареєстрована в каталогах Оксфорда) і до того, як Острог отримав Магдебурзьке право в 1585 році. Сталося це тоді, коли ще нашим героям треба було пізнати один одного.

           Але досить вже передмов. Сталося все описане нижче 1341 року в одному відомому домі лихваря в Острозі. Вже був майже вечір, коли почалося застілля.

За великим п-подібним столом, застеленим дорогими скатертинами, заставленим смачними стравами, серед яких і печене порося і телятина і ще багато смаколиків, засіли гості. Підсвічники заповнені новими свічками, які впевнено палахкотіли, красувалися на столі, освітлюючи кімнату. В центрі столу господар – лихвар, вдягнений в дорогу шовкову туніку-таларис, запозичену у візантійців і в плащі корнзо, який повністю копіює візантійську хламиду, пошите все із зовсім нової тканини, привезеної зі сходу.

Сам лихвар зовсім не худий, в нього чималий живіт, маленькі хитрі очі, великий рот і чорна борода, якою він так пишається. Коштовна шабля при ньому – лише прикраса. Він гордо сидить на своїй дерев’яній лаві, а біля нього сидять його товариші – також багаті лихварі в дорогих одягах і з шаблями, які вихвалялися своїми розкошами, а також інші купці, з якими господар мав укласти торгівельні угоди. Далі за столом – бідніші лихварі, з якими не варто ворогувати, багаті гончарі і всі місця заповнені, крім одного.

- Вдягнений як князь,- заздрісно шепочуться бідніші гості, але господар не помічає їхніх слів. Лише хитра посмішка видає -  він все чує і йому явно подобаються такі заздрісні слова.

- Може ще трохи вина ?- припрошує він своїх гостей, але сам п’є мало, лише слідкує, щоб потрібні йому лихварі напилися.

- Чи спізнюється хтось до вас на гостину ?- питає худий і довгий лихвар, але господар лише посміхається. І не зрозумієш що за тією усмішкою – насмішка чи підтвердження. Але худий лихвар не дурний – він розуміє, розпитувати далі марно, тому притягає до себе таріль з бичими ребрами і виймає власний ніж, а потім спокійно розрізає м'ясо і їсть з кінчика ножа.

- Чи справді спізнюється ще один гість ?- допитуються інші гості, але хазяїн знову посміхається.

- Не турбуйтеся, друзі мої,- солодким голосом говорить він і знову припрошує всіх до вина.

   За вікном вже зайшло сонце і скоро останні сутінки накривають місто. У вікнах багатіїв горять свічки, міщани економлять на освітленні, а в зовсім бідному районі свічка – це непомірна розкіш. На вулицях тихо. Тільки чутно рипіння снігу під ногами самотніх перехожих. Новий сніг повільно падає на засніжені вулиці, старі дахи і змушує закривати ставні міцніше й притискатися до пічок. Всюди біло і холодно. Вітер свистить на міській площі, викликаючи в танок сніг і тільки в будинку лихваря свято. В нього тепло і його гості вже захмеліли від вина.

Але тишу порушує стукіт копит, який стрімко наближається.

- А що думаєте щодо цих литовців ?

- А що можна думати про тих шайтанів ?! Спочатку були одні, ті проклятущі хозари, а тепер ще й ці ! Та вони як то нашестя ! Нещастя нашої землі.