Розділ 7 - Правда

Яскраво світило сонце, коли в будинок занесли останню коробку з всіляким хатнім начинням. Ліна полегшено зітхнула і розплатившись з вантажниками, поправила свою блакитну сукню. Вона була красуня, -  висока,струнка, з довгим чорним волоссям, очима кольору лісу, соковитої трави і зеленого чаю, акуратним носом, пишної форми губами і милою посмішкою. 

Глянувши на кількість коробок на кухні і в коридорі вона ще раз зітхнула, але то було радісне зітхання. Нарешті. Її мрія здійснилася. Три роки після весілля і вони переїхали в будинок про який вона марила. Ні, не так. Про який навіть не марила. Просто чудовий будинок. Два просторі поверхи, горище, перероблене під її гардеробну і кабінет, просторий садок з невеликим басейном , а ще ця чудова престижна Північна вулиця. Чудово, просто чудово.

     Львів подобався їй завжди і переїхати сюди з галасливого і маленького Тернополя була її маленька мрія. Львів - місце для творчих людей, це місто дихає українською історією і надихає творити. Тернопіль також, але цей особливий дух Львова : всюди старі будівлі, замислуваті статуї левів, музика, маленькі карꞌярні, театри, площі, магазинчики і радість. Тут також вдень і вночі протікає життя, але не так виснажливо і швидко як в інших великих містах. Ліна, яка народилася за кордоном, з 4 років жила в Україні, в 5 пішла в перший клас, любила свою Батьківщину.

Хоча її можливості дозволяли переїхати в Київ, Варшаву, Краків, Відень, Рим чи Париж вона обрала Львів і не пожалкувала. Звичайно, жінка буде відвідувати Європу і штати в робочих поїздках і відпустці, але житиме тут, в Україні, у Львові.

  Ліна підійшла до вікна і посміхнувшись своєму відображенню, поправила локони неслухняної зачіски, взяла свою синю сумочку і пішла в магазин. Поснідати зранку не вдалося, а вже майже обід. Ліні хотілося щось перекусити, але не їжа займала її думки. Молода жінка йшла вулицею і уважно розглядала чепурні будиночки, дорогі машини, доглянуті клумби з усіма на світі квітами і фантазувала про людей, що живуть в цих будиночках. Певно, вони багатії, їхні діти вже ходять до школи, а то й одружені, а жінки – молоді і розумні, гарні і такі хороші як вона. Ліна майже сміялася з себе в своїх думках  і прискорила ходу. Треба таки дійсно знайти магазин і пообідати. 

   Хвилин через десять вона таки побачила невелику будівлю з назвою ꞌꞌМагазинꞌꞌ  і зайшла туди. Але там була не їжа. То був магазин з квітами, такими ж різноманітними як і клумби перед тими будинками Північної вулиці, тепер і її вулиці.

- Чогось бажаєте ?- запитала її немолода продавщиця і Ліна несміливо кивнула.

- Квітів, так, квітів, зо п’ять  ірисів і ще трохи ромашок і ще можна… цих великих білих півоній. Паперу не потрібно.

Продавщиця кивнула і швидко склала букет, обгорнувши його стрічкою.

- То ви сюди в гості ?- запитала вона, простягаючи квіти.

Ліна розплатилася і ховаючи решту в гаманець відповіла :

- Взагалі я тільки сьогодні переїхала сюди, третій будинок з кінця, той, що з блакитним дахом.

- Розумію,- посміхнулася та,- мене звати Віра, якщо ще треба буде квітів обов’язково заходьте у мене завжди цікаві пропозиції.

- Добре, дякую,- закивала головою Ліна і щаслива вийшла з магазину. Вона вже кинула оком на оранжеві лілеї і рожеві троянди, Ліна подумки робила помітку в своєму щоденнику навідатися сюди… приміром у вівторок. Тоді вона вже обживеться і захоче висадити на клумби трохи квітів.

   Ліна повернула в невелику вулицю і побачила ряд магазинчиків, але її погляд зупинився на пекарні, звідки йшов приємний аромат. Жінка зайшла туди  і поспішила обрати собі обід. Вибрати було не просто. Поряд з розкішними м’якими круасанами стояли пишні еклери, біля еклерів – тістечка різної форми, булочки з кремом і повидлом, рулети з глазур’ю, шарлотка і рогалики.

   Вийшла Ліна з паперовим пакетом, повним шоколадних круасанів, булочок з кремом і шматком яблучної шарлотки. Тепер вона вже не дивилася на вулиці, на красу будинків і магазинчиків, а чимдуж спішила додому, щоб спробувати цю всю красу поки випічка ще тепла. 

    Але не все було так просто. Серед всіх тих коробок ледве вдалося знайти чайник, чай і чашки. Звичайні чашки взагалі кудись зникли, зате ящик з бабусиним китайським фарфором стояв якраз на журнальному столику. Зітхнувши, Ліна обережно витягнула одну з малюнком журавля і заварила собі чай. 

      Після швидкої трапези – їсти повільно точно не було часу, годинник показував майже 14.00, а через 6 годин додому мав повернутися чоловік. Ліна з ентузіазмом взялася за коробки і поступово кухонні шафи заповнилися різним начинням : сковорідки, пательні, каструлі, тарілки, ножики, виделки, ложки, чашки, склянки, десертниці, бокали, шоти і ще всіляка всячина займали свої законні місця.

Новий стіл отримав лавандового кольору скатертину, ванна – купу рушників, баночок з кремами, шампунями, гелями, масками, зубними пастами і щітками. Ліжко в спальні отримало лавандового кольору простирадла, дві настільні мармурові лампи, подаровані на першу річницю весілля найкращим другом коханого, а у вітальні було розкладено різні предмети декору : вазони, статуетки, картини і ще всіляка всячина, яка тільки може водитися у коробках молодої господині. Почесне місце займив букет, який отримав золотого кольору вазу і був перенесений з кухні у вітальню.

    Але це все була лише невелика частина того, що вона встигла вийняти з коробок. Ліна втомлено опустилася на білосніжну канапу і закрила очі. Її захопив сон, але лише на 15 хвилин.