Розділ 6 - На зустріч світанку

В очах його заграва ночі

Ну а в її світанок дня,

Та чи кінець це ?

Течія, -

Початок всіх нових початків,

Печать проклять і непорядків.

Незнайомець сам не міг повірити, що робив це зараз. На її губах були його і зараз Аль не просто стояла біля нього, а була настільки близько як тільки він міг її обійняти. Її губи були зі смаком джерельної води та солодкуватих ягід, які Аль недавно їла. Ці прості смаки ще більше підкорили Незнайомця.

Бути цього не може. Аль не йняла віри, що таке може статися. Сон, видіння, що ж то було ? Точно не реальність. Щоб він, Незнайомець, зробив таке ? Вона не хотіла, щоб він зупинявся. Аль гладила його торс крізь сорочку і марила про те як він гладить її, роздягнену.

І хоч Незнайомець був дуже досвідченою людиною, він таки піддався цьому божевіллю між ними двома. Чому божевіллю ? Бо вона така молода, а він вже геть не молодий і все його життя точно є доказом того, що цій дівчині треба інший. Тому він все таки легко доторкнувся до її шиї і залишив у спокої її губи.

- Можеш пускати в хід свій ніж,- порадив Незнайомець і вичікуючи подивився на неї, а потім пішов. А далі нічого не було. Аль мовчки підняла лук і стріли.

- Пора,- ледве сказала вона і пішла до коня. Їй досі не вірилось, що хвилину тому вони цілувались. Про це нагадував тільки дивний присмак терпкого вина на губах дівчини. І хоча вона хотіла здаватися спокійною, її руки, її дихання, - усе це видавало її здивованість і збудження. Аль швидко спакувала свої речі і заскочила на Чорногривого.

- Чого застряг ?- спитала вона, притискаючи до себе задоволене рисеня. І Незнайомець також пішов поряд із конем.

Вони йшли мовчки. Рисеня хотілося гратися і стрибало по вже потріпаній сукні Аль, а Незнайомець просто йшов ззаду. Аль зупинила Чорногривого і почекала поки Незнайомець не зрівняється з нею.

- Скільки ти можеш отак йти і не зупинятися ?

- До вечора,- відповів Незнайомець і трохи подумавши, до додав,-Я піду вперед.

      Аль знову спокійно рушила. Їй набридли ці одноманітні краєвиди зелених дерев, високих і недоступних, грізних і ще зовсім молодих.

 Вона не вірила йому. Не вірила тій простій фразі : можу йти до вечора. Щоб йому наздогнати її то треба було або йти по п’ятах або все таки затриматися і прийти набагато пізніше. І взагалі. Це ліс, без стежок, густий і заплутаний. Як він так легко знайшов її ? Так, сліди від копит Чорногривого. Але як же переслідувачі яких вона чула ? Раптом то і був Незнайомець.  Ні. Бути цього не може. Але куди вони поділися ?   Невже пішли в якийсь інший бік ? Ні, помахала головою вона. Щось тут не так. Чогось він е договорює. А якщо, якщо Незнайомець вбив їх усіх ? Неможливо. Чи все таки можливо ? Що для нього пара воїнів з його силою, жорстокістю і кров’ю.

І ці очі. Ні, такого кольору навіть існувати не може. Є лише декілька барв – решта просто вигадки і Матір-Богиня покарає її за ці думки. Щось тут не так. Та ще й цей дивний вчинок Незнайомця. А хіба те що він урятував її, не дивно ? Дивно, дуже дивно. Він не хороша людина, це вже точно. Вбивця, безчесний і жорстокий. А якщо він везе її продати ? Та ні, бути цього не може. А якщо все таки везе ? Тоді нехай. В Аль лук  і кінь. А це означає, що вона зможе себе захистити. Ще й ця тварина, яка хоче щоразу більше їжі ? Може залишити її десь в лісі і вона сама про себе потурбується ? Ні, так не можна. Рись ще мала. Нехай поки що залишається з Аль. Хто зна коли закінчиться ліс.

Аль погладила рисеня і дала йому маленький шматок рибки. Воно її швидко з’їло, а потім вдячно облизало Аль пальці, які були зі смаком риби.

Гарна погода трималася майже до самого вечора, а потім все таки задощило. Маленький противний дощ заважав рухатися і Чорногривий ледве пересував копита. Незнайомець йшов мовчки і не звертав уваги на дощ. Холодні каплі води падали на його високий лоб, ніс і пухкі губи, на підборіддя, яке було вкрите пишною бородою і падали за шию, під домоткану сорочку і шкіряні штани. Волосся до плечей вже також було мокре. Аль захищала шкура і єдиним сигналом від неї, що вона не заснула, був легкий кашель.

Гарних дерев не траплялося, низькі, кошлаті, рідкі, загалом такі, під якими не посидиш сухим. Тому Незнайомець розумно сказав :

-Краще повільно йти далі ніж мокнути в багнюці. 

І був правий. Багнюка утворювалася все більша. Йти було важко і Чорногривий невдоволено пирхав.

Дрібний дощик падав всю ніч. Тільки після світанку він нарешті припинився і йти було легше. До обіду палюче сонце ще більше сповільнило замученого Чорногривого, але вони не здавалися поки не дійшли до глухого кута. Берег річки заріс колючками і проходу далі не було.

- Тут і зупинимося,- вирішив Незнайомець і Аль не стала сперечатися. Вона злізла з коня і Чорногривий почав пасти мокру, але соковиту траву. Рисеня Аль поставила в люльці біля дерева, а сама пішла вмитися в ріці, яка розлилася берегом.

-А раптом ця ріка не виведе нас з лісу ? І все решта, що є крім степу, ліс ?

- Виведе,- тільки і сказав Незномець, сховавшись за деревами. Аль побачила птахів і вирішила і собі щось вполювати. Вона на цілилася луком, але вони вже втекли. Поки не було Незнайомця Аль прицілювалася до птахів, але лише дарма витратила дві стріли. Проворні птахи просто перелітали з гілки на гілку ніби гралися з нею. Втомившись від цих дурних ігор, Аль зітхнула і почала шукати сухі гілки і листя для вогнища. Але і тут не щастило. Через часті дощі майже все промокло і тому доведеться лишитися без вогнища. Добре, що звірі так і не нападали на них, ніби вони були чимось захищені, під егідою добрих богів, степових. Та чи мають вони владу в лісі ? Може і мають, хто зна.