Розділ 3 - Додому

Розділ 3

Додому

Падіння, зірка

Ніч і день,

І марень сила безкінечних.

Аль не пам'ятала точно як відповідала на запитання охоронців і як прийшла до батьків. Вони були заспані й схвильовані,  дякували Матері-Богині за її повернення і раділи як радіють усі батьки, коли знайшлася їхня дитина.

Батько Аль був високим чоловіком як для людей того часу, - 171 сантиметр зросту, велика сіра борода і глибокі карі очі. От це й усе, що кидалося в очі, дивлячись на нього. І хоч його трохи повнувата фігура і різкий характер призводили до сварок в домі, Сокілка, тобто мати Аль, завжди вміла вгамувати чоловіка. Вона була красунею, але не для мірок того часу : худа, із тонким станом та довгими худющими руками, вона була досі схожа на дівчинку. Хоча, як ми знаємо, в такі давні часи тридцятирічні виглядали на тридцять років старше через важке життя, працю та відсутність нормальних умов.

Але мати Аль виглядала ледь старшою за дочку і часами сусідки в таборі шепталися між собою що такого робить Сокілка. А от Кігтю вже виповнилося 15 осенів і він скоро мав обирати собі дружину, а як хлопцем він був досить високим та повнуватим то родини дівчат вже давно придивлялися до нього як до жениха і часто хотіли посватати своїх дочок. Але тепер усе це вже було не важливо.

Тугдаме та Сокілка, тяжко сприйняли новину про смерть Кігтя і тут Аль їх також розуміла. Тільки повернувшись додому вона зрозуміла наскільки жахлива річ сталася з ними в дорозі, яка колись була однією із найбезпечніших. Але нові племена також кочують і тому ніхто не застрахований від таких випадків на дорогах просто тому, що й страхування і такого поняття ще не було.

Аль з мамою багато плакали і влаштовували поминальні молитви, а воїни, які поїхали шукати його тіло, нажаль, повернулись із порожніми руками. Тих, хто вбив Кігтя також не знайшли. Але судячи із вигину та типу обробки стріл це були немісцеві племена.

А після всіх цих подій життя племені пішло своїм чередом. Звичний побут домашніх справ, проблеми у вигляді поганої погоди для випасання тварин і все в цьому плані.

Саме тут Аль остаточно зрозуміла як шкодує, що Незнайомця тут немає. Але він би і не вписався сюди, - хоч серйозний і сильний, він точно не хотів доглядати скот чи орати землю (кіммерійці також займались землеробством окрім скотарства). Єдине що б він тут робив, - то був би воїном. Дуже добрим та вправним воїном, який з нетерпінням чекав би походу та повертався з новими шрамами й перемогами. Але плем'я Аль не сприйняло б Незнайомця, холодного й відстороненого, який міг зарубати товариша, бо той забагато балакає. І Незнайомцю не дуже б сподобалося її плем'я. це її радувало та засмучувало одночасно.

До цього Аль не задумувалась про те як живуть інші племена. Вона знала своїх сусідів, але з тим не уявляла собі іншого укладу життя, життя самотного й без племені. Вона була частиною чогось і думала, що тільки так і має бути, а виявилось, що може бути зовсім навпаки.

Вона не розуміла Незнайомця і навіть заздрила йому. От він такий холодний і сильний, спокійний і не потребує общини, або просто вигнаний з неї за свої діяння. Навіть не назвав свого імені.

От би бути як він, - вільним від племені, традицій, чоловіка, служити Матері-Богині й собі. Стати степовим вітром та зеленим листком у лісі.

І якщо цілий день Аль ще робила звичні справи, ніч у юрті, без неба з його зірками це душило її найбільше. Вона закривала очі і знову мріяла про волю, про безкраїй степ і загадковий ліс. Звичайно, треба вміти шукати їжу самій і вміти себе захистити, але саме це дарувало б їй, Аль, таку міцну свободу.

Тепер вона не тільки уявляла перед сном, - їй і снилися такі сни, де вона на коні, летить у степу, а за спиною в неї майоріє лук, її власний. І вона має свій ніж. І схожа вона не просто на дівчину, що осідлала коня, а на воїна. Кіммерійці були першими, хто осідлав коня і використав його для бойових цілей. На той час це було дуже важливим досягненням.

Цей образ був такий яскравий, що переслідував її і вдень. А ще Незнайомець. Вона уявляла усе це виключно з ним, щоб він також мав коня і провадив її у світ, який знав.

Може вона ніколи не задумалася б про цю свободу якби не він, - Незнайомець. І, певне, не стільки жага свободи полонила її, як ота дика туга та потяг за ним,- цим дивним чоловіком із ножем, сокирою та загадками.

І що більше Аль боролася із собою то гірше їй ставало. Щойно вона засинала їй снилися повні свободи і Незнайомця. Аль почала марити цим і в житті і єдине що поки що стримувало її – це були слова Незнайомця : «Не треба мене шукати». І ці підступні слова викликали в Аль ще більше бажання не послухатись і знайти його.

Тепер там де був її дім вона відчувала себе чужою. Звичайно, втікати з власного табору було б дурницею, чи вона справді знайде Незнайомця чи може просто даремно поблукає і повернеться через те, що його вже давно нема в цих краях.

Але всі ці страхи відходили в інший бік коли вона згадувала дурман Незнайомця, його магнетичність і п`янкий погляд.

Була ще одна ніч коли Аль не могла заснути. Її думки бурею кружляли в голові і вона крутилася з боку на бік, аж поки не вирішила вийти з юрти та подихати свіжим повітрям. Табір давно спав, а в неї сну не було в жодному з очей.