Розділ 2 - Незнайомець

Та що є людина ?

Прихма хвилинна.

Божий дар чи страшенна помилка ?

Аль зі страхом й жахом дивилася на те, як з шиї того виродка капає кров. Як вона, покрита його кров`ю, яка бризнула на неї. І тепер її волосся, одяг, руки й облччя в крові. Але це зараз не дуже турбувало її. Сам він захлиснувся власною кров`ю і з жахом в очах впав додолу. Його міцне тіло вже не лякало Аль бо труп є труп. А от інший був живий і тримав у руках окривавлену сокиру.

Дівчина подавила в собі жах і змусила своє тіло зробити маленький рух. Спочатку вона зробила пару кроків назад, щоб мати можливість дременути геть, але моторошний, такий дико глибокий погляд ні то чоловіка ні то хлопця із сокирою скував її рухи. Він мовчки дивився на неї, але це справляло більше враження ніж би він кричав. Його погляд був магнітом і Аль мало не зробила крок йому на зустріч. Вона жахнулася себе і власних дій у той момент, це змішалося з жахом, який вона відчувала до того і їй зробилося зле.

Не те що б вона не бачила убивств раніше,- сутички між кочовими племенами, нападки інших племен, сутички в самому племені. Там також була кров, вбивства крики та біль. Але усе це чоловіки робили із такою агресією, що це було очікувано. Натомість тут цей незнайомець був лякаюче спокійний і зібраний. Він не виглядав так ніби радий тому, що вбив свого напарника. Він просто прийняв цей факт і стояв, дивлячись на Аль. Ніби вирішував що з нею робити.

Нарешті Аль вийшла із оціпеніння. Вона стрімко розвернулася і хотіла побігти, сховатися від цього моторошного чоловіка якомога далі, але в ту ж хвилину він схопив її за плече і сказав :

• Почекай, я не хочу тебе вбивати. Якби хотів то давно б це зробив.
• Відпусти мене,- прохрипіла Аль, не розуміючи як він так швидко зірвався з місця і схопив її за плече. Вона тремтіла під його рукою і він це добре чув.
• Не бійся, я допроваджу тебе додому, щоб ти ще когось тут не зустріла.
• Як мені тобі вірити ? Чи не продасиш ти мене, обдуривши ?- сказала Аль, вириваючись, але його схатка була дубова.
• Ми задалеко від твого племені, ти швидше за все не повернешся сама назад.

Аль це знала. Ба більше – вони настільки закрутилися в лісі, що вона й не уявляла в який бік має йти.

• Якщо так хочеш допомогти то просто скажи в який бік мені йти.
• В лівий.
• То тепер відпусти мене і я піду якщо твої наміри такі добрі.

Незнайомець подумав хвилину, а потім відпустив її плече. Аль подумки зітхнула з полегшенням і боязко оглнувшись на чоловіка, швидко вилізла із ями і пішла в лівий бік. Її ноги все ще трусилися від страху і все що вона хотіла зараз це трохи теплого супу із риби і заспокоюючі обійми мами.

Але до цього ще було далеко. Тому дівчина просто йшла широким кроком, щиро сподіваючись, що ліс закінчиться ще до вечора. Вона не поверталась у бік де стояв той чоловік. Їй було надто страшно. Може він таки зараз наздожене і вб`є її ?

Коли яма із Незнайомцем залишилась позаду, а страх трохи покинув її тіло Аль дала волю сльозам. Проте плакала вона беззвучно і тому доріжки сліз просто летіли по її обличчі. Її брата більше нема. Невинна поїзда виявилася катастрофою.

Аль походила із кіммерійців. Кіммерійці являють собою перші відомі племена, що прийшли на терени сучасної України через Кавказ і заселили степову та лісостепову зони. Саме вони започаткували нову залізну добу, принісши із собою залізні снаряддя. Проте, звичайно, не в кожного у племені були ці предмети розкоші. Більшість все ще користувались звичайними деревяними стрілами та луками. Бо кіммерійці перед усім були вершниками та вмілими стрільцями з лука.

І якщо кіммерійці, - давньоіранський кочовий народ, жили там добре укріплених  системах печер, які не пропускали сонце, бо вони його не любили. То перекочувавши на територію сучасної України, вони жили в таборах та юртах.

Щодо місця розташування плмені то кіммерійці займали значну територію між Дністром та Доном, а також Кримський пів острів, який мав укріплені городища. Саме через майже сто років у 1250 році до н.е. вони збудуть перше місто порт на території України.

Щодо побуту та вірування то у племені кіммерійців був патріархат у його ранніх стадіях. Релігійні вірування були поширені культу Богині-Матері. Цей культ базувався на Матері, як годувальниці всього живого і був характерний не тільки кіммерійцям. Проте набув у них своїх особливих рис.

До прикладу у кіммерійців дівчата одружувалися після 14 осеней, але коли дочка жерця Опала, одружилась в 14 років і померла при народженні дитини в 15 як це часто і було тоді, він заявив, що йому приснився сон, де сама Богиня-Матір просить його про те, щоб він благословляв шлюби із 17 років. І може це й сталося насправді бо інші жерці також підтримали його і встановили такий вік для заміжжя дівчат. А от хлопцям ніяких заборон не було, - тому вони часто одружувалися на старших від себе дівчатах аби лише мати дружину.

Обирали вони сильних жінок, не так духом як тілом, воліли мати жінку, яка могла займатися великою кількістю роботи та годувати дітей. Тому такі дівчата в свої 17 одразу одружувалися і були найбажанішими нареченими.