Розділ 34

Мирослава

Прокинувшись зранку, я відчула в собі незвичайну енергію та радість, адже ми збиралися в село, де нас чекали безліч пригод. Я прокинулася раніше за Максима і вирішила приготувати йому сніданок, поки він солодко спав. На кухні панували аромати свіжоспечених млинців, які я смажила з особливою любов’ю. Раптом до мене тихо підкрався Макс. Його обійми ззаду змусили мене здригнутися від приємного здивування.

— А що це ти робиш? — спитав він, заглядаючи мені через плече і злегка поцілувавши у шию.

— Млинці смажу! — з посмішкою відповіла я. — Сідай, будемо снідати, а після вирушимо до твоєї бабусі і дідуся.

— Але спершу поцілунок! — Максим нахилився ближче, і я не змогла встояти перед його проханням.

Після поцілунку він сів за стіл, взяв один млинець, намазав його повидлом, відкусив шматок.

— Ум, яка ж смакота! Кохана, це неймовірно!

Його задоволення було моєю найбільшою нагородою. Я посміхнулася і додала.

— Їж на здоров’я!

Цей ранок, наповнений теплом і любов’ю, був лише початком нашого захопливого дня. Попереду нас чекала подорож до села, сповнена нових вражень.

Через десять хвилин я вже досмажила млинці, а мій коханий, встигнувши наїстися, поспішив збиратися до села. Передчуття пригод і нових очікувань огортало мене з голови до ніг. Хотілося б вірити, що я сподобаюся бабусі й дідусю Макса.

Після години зборів я склала повний рюкзак речей — зрештою, ми їдемо на декілька днів, а в селі може статися все, що завгодно. Максим узяв із собою лише найнеобхідніше. З новими силами ми сіли в машину і вирушили в дорогу.

По дорозі я вирішила ввімкнути музику, але після кількох пісень вимкнула її. Душевні мелодії навіюють на мене тугу. Виїхавши за межі міста, ми спочатку їхали звичайною дорогою, а потім перед нами розкинулися поля й села. Я не могла відвести погляду від вікна — краєвиди були настільки захопливими, що від них перехоплювало подих.

Моє уявлення про село зі старими хатками миттєво розвіялося. Будинки, які ми проїжджали, виявилися досить заможними, і це додавало подорожі своєрідної чарівності. Відчувалося, що попереду на нас чекають незабутні пригоди і теплі зустрічі з родиною Макса.

І ось, коли ми під’їхали до будинку з червоної цегли, з дерев’яними вікнами та парканом, я спершу не могла повірити, що це дім діда й баби Максима. Я чомусь уявляла його, як розкішний будиночок, але реальність виявилася інакшою. Щойно ми вийшли з машини, нас зустріли бабуся і дідусь. Бабуся була в хустині та в сукні з маками, поверх якої носила фартух. Її карі очі дивилися на мене з трепетом. Дідусь стояв у сірому кашкеті, під яким виднілися посивілі скроні. На ньому була такого ж кольору сорочка та сині брезентові штани. На вигляд їм було років за сімдесят.

— Доброго дня! — вимовила я, відчуваючи, як руки тремтять від хвилювання.

— Доброго дня, як доїхали? — посміхнулася мені бабуся і обійняла, мене а потім і Макса.

— Чудово доїхали, по дорозі були такі гарні краєвиди!

— Проходьте до хати, поїсте та й поговоримо, — промовив дідусь охриплим голосом.

Ця тепла зустріч одразу ж розвіяла всі мої страхи й сумніви. Максим забрав з багажника пакети з продуктами та речами, і ми пройшли до будинку. Як тільки я зайшла всередину, мене здивували старі дерев’яні двері з клямкою, яка вперто не хотіла зачинятися. На щастя, Максим прийшов на допомогу і закрив двері. Відразу стало помітно, що в будинку давно не робили ремонт, але це не завадило йому бути затишним та зручним. Тільки нові меблі, куплені нещодавно, свідчили про те, що тут недавно відбувалися зміни.

Коли ми увійшли до кухні, мене вразили нові гарні меблі та чарівна скатертина з маками, яка відразу привернула мій погляд. Тут було все для зручного господарювання: холодильник, мультиварка, духовка, хлібопічка, навіть кавова машина – все, щоб зробити життя комфортнішим і приємнішим. Ці меблі та техніка додавали будинку нотку сучасності, а затишна атмосфера навколо залишала враження, що тут завжди раді зустріти гостей.

Від цієї чудової картини я розгубилася і, не знаючи, що робити, просто сіла за стіл. Поки дідусь із бабусею жваво сперечалися про щось, Максим кудись зник. Відчувши тривогу, я вирішила піти його шукати. Вийшовши на подвір’я, мене зустрів гучний гавкіт собаки. Я трохи злякалася, але незабаром з якогось сараю вийшов Макс. Його поява одразу ж заспокоїла мене.

— Кохана, ти мене шукаєш? — запитав він, коли побачив мене на подвір’ї.

Я лише обійняла його, відчувши полегшення.

— А ти не знаєш, де тут туалет? — запитала я.

— Ходімо, я тебе проведу! — відповів він, взявши мене за руку.

Провівши мене до туалету, я зрозуміла, що він знаходиться на дворі. Коли я побачила цей «зручний» туалет, мене охопило розчарування. Всередині літало багато мух, що гуділи, а найбільше мене вразила дірка в підлозі. Я закрила за собою двері, щоб Максим не бачив мого розчарування, і трохи постояла. Туалет мені вже не хотілося, і я зрозуміла, що мій сечовий міхур пройде тут неабияке випробування.

Вийшовши з туалету, я намагалася зберегти спокійний вигляд, але все ж моє розчарування помітив Максим.

— Ну, як тобі туалет? — поцікавився він, наче насміхаючись з мене.