Розділ 30

Мирослава

Сьогодні я остаточно вирішила розставити всі крапки над «і». Вже не можу більше жити в невизначеності, постійно розриваючись між минулим і теперішнім. Здавалося б, що дружба між хлопцем і дівчиною — це просто гармонія, взаєморозуміння, але тепер я бачу, що це лише ілюзія. За цими посмішками і теплими словами завжди ховаються почуття, про які не говорять вголос. І в моєму випадку ця "дружба" обернулася чимось набагато глибшим — справжнім коханням.

Максим все ще намагався оговтатися від свого минулого, а його невизначеність щодо нашого майбутнього розбивала мене на дрібні шматки. Кожен його погляд, сповнений сумнівів, ніби кидав мене в холодну прірву. Колись його очі сяяли теплом і впевненістю, а тепер у них лише тіні. Я боялася дивитися в них, бо не хотіла побачити осуд. Щоразу, коли ми говоримо про наші почуття, здавалося, що між нами виростала стіна, непрохідна й холодна.

Минула любов залишилася як невидимий ланцюг, що тримав нас обох. Я так прагнула вирватися, стерти з пам’яті всі болючі спогади і почати нове життя — вільне, чисте, без тягаря минулих помилок. Але що, якщо це неможливо? Якщо наші серця вже надто поранені, щоб знайти шлях одне до одного?

Я домовилася зустрітися з Ксенією в парку. Тільки-но підійшла до місця, одразу впізнала її — ту саму дівчину, яку бачила поруч з Максимом. Її вигляд був не таким привітним, як можна було б очікувати. Мене зустрів холодний погляд, наче вона знала, чому я тут.

— Привіт! Це ти — дружина Макса? — її слова були отруєні сарказмом, а очі ніби ковзнули по мені, оцінюючи з голови до ніг.

— Так, але я тут не для перевірки, а для розмови, — сказала я, приховуючи хвилювання під маскою впевненості.

— І яка ж справа привела тебе до мене? — Ксенія кинула на мене зневажливий погляд, підсміюючись уголос.

— Що тебе пов’язує з Максимом? — не витримавши, запитала я напряму, намагаючись не відвести очей.

— Секс! — відрізала вона, усміхаючись кутками губ. Її відповідь звучала як виклик, але я відчула, що це просто захисний маневр.

— А якщо без театральності? — намагалася зберегти холоднокровність, хоча всередині все кипіло.

— Добре, — вона зітхнула, підсумовуючи мовчанку, — Ми просто друзі. І ще колишні однокласники. Але... — її голос став більш гірким. — Я завжди думала, що зможу бути для нього більше, ніж просто сусідкою по парті. Тільки чомусь він вибрав таку, як ти.

— Ти не перша, хто говорить про це, — відгукнулася я іронічно. — Але, мабуть, це питання краще задати самому Максиму.

Ксенія на мить замовкла, ніби обдумуючи мої слова, і потім тихо додала:

— Після того, як ви одружилися, ми більше не бачилися. — Вона втупила погляд у землю, малюючи носком черевика невидимі візерунки.

— То чому ж ти приходила до нього в лікарню? — моє терпіння вичерпувалося. Мене мучили підозри, і я вже не могла стримувати своєї злісної цікавості.

— Хвилювалася за друга! — викрикнула вона, але в її голосі було більше болю, ніж злості.

— Чи було між вами щось більше? — спитала я, зазираючи їй прямо в очі.

— Що між нами могло бути, окрім дружби? Правильно, нічого. Для Максима я завжди була просто подругою, яку він ніколи не покохає, — голос Ксенії тремтів, але вона продовжувала, ніби скидаючи цей тягар із душі. — Ще до вашого весілля ми багато часу проводили разом, гуляли, трималися за руки, але виключно як друзі. Я знала, що він не прагне моєї компанії в тому сенсі, як я. Він завжди говорив про тебе, про те, як сильно кохає. І тоді я зрозуміла: це не моє місце. Я вирішила стати щасливою без нього, бо, мабуть, це те, чого він і хотів. Скоро я виходжу заміж і лечу за кордон. Я не можу сказати, що люблю цього чоловіка, але він схожий на Максима... — Ксенія на мить замовкла, відводячи погляд.

— Тоді бажаю тобі неймовірних успіхів! — вигукнула я, несподівано для себе нахилившись обійняти її. Відчувала, як її плечі здригаються, а очі вже були повні сліз.

— Нехай у вас із Максимом все буде добре, — прошепотіла вона, давлячись сльозами. — Бережіть одне одного, і хай ваше щастя буде безмежним.

— Ми будемо старатися, — відповіла я, обіцяючи не тільки їй, але й собі.

Після кількох хвилин тиші ми сіли на лавку і поринули у розмову, яка з кожним словом ставала все глибшою. Ксенія виявилася не просто подругою з минулого Максима, а дівчиною, яка пройшла крізь власні розчарування і втрати. З її зізнань я дізналася, як важко їй було пережити закоханість у людину, яка ніколи не відповіла взаємністю, як вона знову і знову збирала себе докупи, щоб йти далі, вибудовуючи своє майбутнє. Її сила і воля до життя вразили мене, і я раптом зрозуміла, наскільки глибоко ми обидві зачеплені цими почуттями, хоч і по-різному.

Завтра Максима випишуть з лікарні, і я нарешті зможу поговорити з ним відверто. Ця розмова буде емоційною — я хочу запитати його про все: про минуле, про стосунки з іншими, про те, чим він жив усі ці роки. Мене переповнюють запитання, але я знала, що і в нього є чимало слів, які потрібно вимовити. Ця розмова може стати для нас переломним моментом, і я вірю, що вона принесе полегшення, а головне — нове розуміння і новий етап для наших стосунків.

Вібрація телефону вивела мене з миттєвого заціпеніння. Побачивши на екрані невідомий номер, тривога почала наповнювати моє тіло, як вода наповнювала корабель, що почав тонути. Я швидко підняла слухавку, відчуваючи, як серце в грудях починало шалено битися, ніби очікуючи на погані новини.