Розділ 18

Максим

Зранку я вирішив зробити сніданок. Оскільки я не великий кухар, то мої кулінарні здібності обмежуються яєчнею з беконом. Закінчивши приготування, до кухні зайшла Мирося.

— Доброго ранку! — привітала вона, наливаючи в склянку води.

— Доброго ранку, кохана! — відповів я весело, подаючи їй тарілку з яєчнею.

— Давай домовимося, що ти більше не називаєш мене коханою! Мені це не подобається! — вигукнула вона, хоча її міміка і вена на виску видавали зовсім інше.

Мені здавалося, що їй насправді подобається це звернення. Вона, як і раніше, боялася визнати свої почуття, хоча вже має до мене певні емоції. Можливо, минулі стосунки залишили глибокі рани, адже видно, що вона боялася знову відкритися. Напевно, щось пішло не так у її минулому, можливо, навіть до В'ячеслава. Сподіваюся, колись вона розповість мені про це сама, але поки що не буду її напружувати.

Ми сіли за стіл. Мирося побажала мені смачного, і я відповів їй тим же. Вона весь час пильно дивилася на тарілку, навіть не піднявши погляду на мене. Невже після того, як вона побачила мене майже голим в душі, а ще вчорашній поцілунок, настільки, збентежили її, що тепер вона боїться зустрічатися зі мною поглядом? Інакшої причини такої поведінки я просто не бачив.

Сьогодні після обіду ми планували завітати до сестри, як і було заплановано раніше. Спілкування і невелике розважання з її сім’єю мали стати приємним завершенням дня. А вже завтра нас чекало знайомство з батьком. Мені цікаво, як він відреагує на мою дружину. Хотілося, щоб все пройшло гладко, але знаючи батька і його косі погляди, атмосфера навряд чи буде безхмарною. Якби все залежало тільки від мене, я б взагалі не знайомив їх, але батько не залишить мене в спокої, поки не побачить Мирославу.

Після сніданку я відвіз Мирославу до офісу. Вона наполягла піти першою, аби не привертати уваги до нашого спільного прибуття. Я не міг зрозуміти, чому вона так ускладнює життя, адже всі в офісі рано чи пізно дізнаються про наші стосунки. Я вже не раз говорив їй, що її страхи безпідставні, але Мирося, як завжди, була вперта. Можливо, вона боялася косих поглядів колег або перешіптувань за її спиною. Мені здається, що обговорення тебе за спиною — це не привід ховати свої стосунки, хоча, можливо, я просто не розумів її як жінку.

Я завжди вважав, що людина з вищим рівнем інтелектуального розвитку не витрачає час на обговорення інших, адже це не є важливим. Якщо хтось починає обговорювати тебе, це може свідчити про те, що твоє життя цікавіше і ти на сходинку вище. Я завжди ставився байдуже до того, що говорять інші, адже я впевнений у собі і своїх цілях. Думка сторонніх ніколи не впливала на моє відчуття успіху. Коли почув стук у двері, я на мить відволікся від своїх роздумів.

— Максиме Костянтиновичу, до вас Ірма Грушевська з документами, — чітко повідомила Мирослава, і я подивився на неї.

— Запроси, — голосно вигукнув я і повернувся до документів, які переглядав раніше.

Ірма зайшла в кабінет граційно, наче в надії привернути мою увагу.

— Максиме Костянтиновичу, я принесла вам документи на підпис. Це стосується інвесторів, з якими у вас зустріч післязавтра, — промовила вона, усміхаючись. Її усмішка здавалася мені нещирою, а натомість трохи награною, ніби вона мала свої наміри.

— Дякую, Ірмо! Можете йти, — відповів я з холодним відтінком у голосі, поклавши документи на стіл.

— Максиме Костянтиновичу, вибачте за нескромне питання: ви одружені? — запитала вона, поглянувши на мою обручку.

В такі моменти хотілося б сказати: "Ні, я не одружений. Обручка — це просто жарт, щоб відлякувати жінок".

— Нещодавно одружився на чарівній і красивій дівчині, — відповів я, посміхаючись.

— Вітаю вас! — мовила Ірма, натягуючи на себе вдавану усмішку.

— Дякую. Тепер переходь до роботи! — вигукнув я і занурився в документи.

Ірма гучно закрила двері. Я здогадувався, що вона могла бути розчарована. Можливо, в її житті є щось таке, що відштовхує чоловіків. Вона, без сумніву, має якийсь аспект характеру, який не дозволяло їй зберегти стосунки довго. Я завжди більше цінував душу людини, а не просто її зовнішність. І хоч моя душа вибрала Мирославу, я вважав, що її внутрішній світ ідеально поєднується з моїм. Вона може бути періодично холодною і трохи егоїстичною, але в її серці ховається ніжність і вразливість. Після отриманих образ її душа стала більш оборонною, але я майже зумів проникнути в неї. Тож тепер я ні на крок не відступлю від своєї мети!

Мирослава

Ірма вийшла з кабінету Максима, явно засмучена, і її погляд миттєво зупинився на мені. Не вагаючись, вона підійшла до мого столу і вклонилася до мого вуха.

— Ти часом не знаєш, на кому одружений наш шеф? — прошепотіла вона.

— Ні, а навіщо тобі ця інформація? — здивовано прошепотіла я у відповідь.

— Просто хочу подивитися цій видрі в обличчя, — відповіла Ірма, поглянувши на мене.

Хотілося б сказати: «Ця видра вже перед тобою, і ти зараз дивишся на неї.» Але я вирішила залишити це питання без відповіді. Не хочу, щоб ця пліткарка розносила чутки про мене по всьому офісу. Ірма продовжувала пильно дивитися на мене, і я задумалась, що саме вона хоче в мені побачити.