Розділ 9

Мирослава

Пів дня я витратила на випікання печива та тістечок для кіоску, і, нарешті, звільнившись, вирішила зустрітися з Максимом. Сподівалася, що він справить враження на маму, а це, в свою чергу, дозволить їй нарешті відмовитися від ідеї зблизити мене з В’ячеславом. Фотографії, які ми зробимо, стануть нашою маленькою перемогою і доказом того, що ми справді разом.

Я зателефонувала Максиму, і він приїхав досить швидко. Вийшовши з авто, він підійшов до мене, а я в цей час сиділа на лавці в брунатному сарафані, відчуваючи, як тепле сонце ласкаво пестило моє обличчя.

— Щось сталося? Чому ти захотіла зустрітися? — запитав Максим, глянувши на мене зі здивуванням.

На ньому була стильна біла сорочка з розщепленими трьома верхніми ґудзиками, сірі завужені штани з чорним ременем та сірою пряжкою, і бездоганно білі кросівки, які виглядали так, ніби їх щойно дістали з коробки.

— Нам потрібно зробити кілька фото для моєї мами. Щоб вона повірила, що ти мій хлопець, — сказала я, піднімаючись з лавки.

— Добре! — погодився Максим, посміхаючись і наближаючись до мене.

Звичайно, те, що зараз відбуватиметься, мені не дуже подобалося, але заради мами я готова на все.

— Ось, тримай папку. Тут я записала все, що мені подобається і не подобається, — сказала я, виймаючи з рюкзака велику зелену папку і передаючи її Максиму.

— Ти що, збирала її все життя? — посміхнувся він з цікавістю розглядаючи папку.

Я лише усміхнулася, поки Максим відносив папку до авто.

— До речі, я ще не сказав тобі своєї умови, — промовив він серйозно, дивлячись на мене таким же серйозним поглядом.

— І яка ж умова? — запитала я, хоча вже передчувала, що вона може бути несподіваною.

— Ти повинна познайомитися з моїм батьком!

— Чому тільки з батьком? — запитала я, вигинаючи брову.

— Мої батьки розлучені, і мама зараз за кордоном, — спокійно пояснив Максим, дивлячись на мене.

— Добре, я вже маю досвід знайомства з батьками, тому не турбуюсь, — відповіла я з легкою усмішкою.

— Це тебе напевно Слава з батьками знайомив? — запитав Максим, трохи нервуючи.

— Звичайно, В’ячеслав, а хто ж іще? — впевнено відповіла я, сідаючи на лавку.

— Я ледь не подумав, що це той хлопець, який розбив тобі серце, і тепер ти боїшся знову закохатися!

— Інколи складається враження, що ти читаєш мене як розгорнуту книгу, — промовила я з іронією.

— Ти помиляєшся, я зовсім тебе не знаю! — заперечив Максим, сідаючи поруч зі мною.

— Можливо, ти не знаєш всього про мене. Але ти перший, хто дізнався про те, що я ховала глибоко в собі, — зізналася я, дивлячись йому в очі.

— У кожної людини є свої скелети в шафі, і не всім вдається їх відкрити, — спокійно відповів він, глянувши на годинник.

— Ти правий! Але цікаво, які скелети в шафі ховаєш ти?

— Мені здається, що ти покликала мене сюди для того, щоб зробити фото. Чи я неправильно зрозумів? — запитав Максим, змінюючи тему.

— Ой, зовсім забула! Зробимо фото з поцілунком — торкнемося губами одне до одного, і не більше. Потім поцілуємо одне одного в щоку, і цього буде достатньо.

Максим обережно доторкнувся своїми губами до моїх. Це було таке дивне і хвилююче — відчуття, яке я знала тільки з одного неприємного мені досвіду. Я не могла зрозуміти, що сталося з моїм тілом, мене швидко охопило тепле пекуче відчуття, а по шкірі пробігли приємні мурашки. Після того як ми зробили фото, я вирішила переглянути їх.

— Фото готові, я можу їхати? — вигукнув Максим, різко підводячись з лавки.

— Ти не хочеш їх подивитися? — запитала я, здивовано дивлячись на нього.

— Ні, не хочу! Моя зовнішність мене не влаштовує. Тож дивись без мене, — відповів він серйозно і, попрямував до своєї автівки.

— Як так? Ти ж симпатичний хлопець! І виглядаєш чудово! — крикнула я йому в спину.

— Вибач, але я поспішаю. До вечора! — вигукнув він, сідаючи в авто.

Це було дивно: вперше бачу хлопця, який так не любив свою зовнішність. Що ж ховається за цим? Можливо, він нагадує когось, кого не любить, або причина крилася глибше, ніж я могла уявити.

Максим

Ввечері, як і домовлялися, я приїхав на своєму автомобілі до Мирослави. В руках тримав два букети квітів та солодощі для жінок. Піднявшись до потрібної квартири, натиснув на дверний дзвінок, сподіваючись, що двері мені відкриє Мирослава. Але несподівано мені відчинила жінка, яку я добре пам’ятав з парку. Судячи з її виразу, вона теж не була рада моєму візиту.

— Ви?! Що ви тут робите?! — здивовано вигукнув я.

— Живу, якщо ти не бачиш! — обурено відповіла жінка, оглянувши мене.

— То ви мама Мирослави?! — ще більше здивувався я.

— Уявляєш, так! Ніколи не думала, що моя єдина донька буде зустрічатися з таким нахабним хлопцем, як ти, — іронічно посміхнулася жінка.