Розділ 8

Мирослава      

Прокинувшись, я побачила Максима, який мирно спав поряд на одному ліжку. Моє серце застигло, коли я швидко глянула під ковдру. Спогади про минулий вечір не бажали прокидатися, і я намагалася згадати бодай щось. Невже між нами справді все сталося? Я намагалася зрозуміти, чи він одягнений, але не встигла розібратися, як Максим прокинувся. Мій погляд мимоволі впав на його майже оголене тіло, але швидко переключилася, коли він натягнув на себе штани, наче намагаючись заспокоїти мене.

— Між нами щось було? — стривожено вигукнула я, захищаючи себе ковдрою.

— Доброго ранку! Як ти почуваєшся після вчорашнього? — спокійно запитав Максим, одягаючи сорочку.

— Не відходь від теми! Скажи, чи було щось між нами, чи ні? — запитала я, намагаючись стримати нервовий тон.

— А ти як гадаєш? — запитав він, застібаючи ґудзики на сорочці.

— Якщо було, то це просто помилка! Я тебе не кохаю тебе і, не хочу жодних стосунків, — чітко сказала я, намагаючись звучати рішуче.

— Заспокойся! Ти дійсно думаєш, що я міг би займатися сексом з п’яною дівчиною? — спитав Максим, дивлячись на мене з подивом.

— А хіба ні? — запитала я серйозно.

— Ні! Між нами нічого не було, — впевнено вигукнув він, намагаючись заспокоїти ситуацію.

— Тоді чому я гола? — запитала я, кидаючи на нього допитливий погляд.

— Ти сама роздяглася і хотіла близькості! І ще казала, що я тобі давно подобаюсь і, ти мене хочеш, — з усмішкою відповів Максим, намагаючись виглядати спокійно.

Мене охопило відчуття шоку. Серйозно, я по п’яні наговорити таке? Я навіть не відчувала до Максима жодних симпатій, не кажучи вже про кохання. Здавалося, я вигадала всі ці нісенітниці, а тепер він сприймав це всерйоз.

— Я була п’яна і не думала, що говорю! — вигукнула я, намагаючись вгамувати паніку.

— Коли люди п’яні, їхні слова не завжди керуються розумом. Часто це те, що насправді сидить в серці та душі, — спокійно відповів Максим.

— Це не правда! Ти просто вигадав це! — заперечила я, відчуваючи, як моя нервозність зростала.

— Добре, я піду приготую щось на сніданок. А ти можеш не прикриватися ковдрою — я вже бачив все, що потрібно було, — злегка хтивою усмішкою промовив він, виходячи з кімнати.

Я жбурнула подушкою в його бік, і Максим, не гаючи часу, кинув її назад. Дитячі перепалки розвіяли частину моєї тривоги. Врешті-решт, це виявилося лише безневинним поєдинком подушок, а не чимось більш серйозним. Хоча, його сексуальна витонченість і мускули не викликали у мене жодних романтичних почуттів. Я не з тих, хто спокушалася на фізичні форми. Моїм першим коханням був чоловік, що не мав нічого спільного з мускулатурою. Я сподівалася, що вибір буде правильним, але програла. «Досить спогадів, які лише гнітять душу!» — подумала я, розпочинаючи пошук свого одягу.

Я розпочала обстеження кімнати. Виявилося, що мої речі були акуратно складені на стільці. Надіюся, Максим не перфекціоніст. Його квартира виглядала надто чистою, а сорочки завжди по прасовані. Сподіваюся, він просто любить порядок.

— Вибач, за все вчорашнє! Хоча я взагалі нічого не пам’ятаю, і голова болить жахливо, — сказала я, зайшовши на кухню і сіла за столик.

— Зараз поїси, я дам тобі таблетку! — відповів Максим, ставлячи переді мною тарілку з їжею.

— Смачного! Сподіваюся, тобі сподобається, бо я не дуже вправний в приготуванні їжі, — з усмішкою додав він.

— Дякую! І тобі смачного! — сказала я, намагаючись знайти в його доброзичливому жесті якусь розраду.

Як можна сидіти спокійно, коли його погляд пронизував мене до глибини душі? Цей закоханий погляд! І додати до цього те, що він бачив мене голою. Мені страшно навіть уявити, що зараз у нього в голові. Яка ж все-таки незручна ситуація… Може, варто просто похвалити його сніданок?

— Твоя яєчня вийшла просто чудовою! Може, навчиш мене таку готувати? А то я зовсім не вмію, — промовила я, намагаючись злегка посміхнутися.

Звісно, я прекрасно вміла готувати, але не могла зрозуміти, чому саме це мені спало на думку. «Мирославо, заспокойся! Інакше наробиш дурниць, про які потім пошкодуєш!»

— Миросю, а чому ти вчора була не зовсім твереза? Ти ж не п’єш, — запитав Максим, прискіпливо дивлячись на мене, відволікаючи мене від моїх думок.

— Не п’ю. Але коли біль розриває душу, іноді це не так важливо, — мовила я тихо, намагаючись стримати емоції.

— Який біль, якщо не секрет? — запитав він, зробивши ковток чаю, не відводячи погляду від мене.

— Це не так важливо, — відповіла я, і моя посмішка миттєво зникла.

— Добре, якщо тобі важко про це говорити, я не буду тебе напружувати, — спокійно мовив Максим.

— Дякую! Але є одна умова: ти мусиш сьогодні зіграти роль мого хлопця і, прийти з двома букетами квітів до мене додому. Інакше мама не залишить мене в спокої, поки не побачить, як виглядає мій хлопець. Сподіваюся, це хоч трохи заспокоїть її, а то вона вже задивляється на те, як ми чудово виглядаємо зі Славком.

— Славком? — нахмурив брови Максим.