Розділ 1

Мирослава 

— Ти однаково повернешся ще до мене, і станеш моєю дружиною! Ось побачиш! – вигукує до мене невдоволено В’ячеслав, пронизуючи поглядом з голови до ніг.

Його очі повні злості та ненависті. Ця злість змушує судинам в його очах лопатися і вони набувають злегка червоно-рожевого забарвлення. Такими очима зараз дивиться на мене В’ячеслав. Він лихий від того, що я вирішила піти і покінчити з нашими стосунками. Але продовжувати все це просто не хочеться. Краще вже я буду одна! Чим з таким то хлопцем, який тільки і вміє виїдати мені мозок.

Зараз я не збираюся відступати від того, що задумала. Ох, як я мріяла покинути цю квартиру та більше не бачити В’ячеслава. За стільки місяців він настільки мені остогидів, що моєму терпінню просто вже немає меж. Як я взагалі могла жити з таким, як він! Я навіть зрозуміти до кінця не можу. Та все ж цьому свавіллю настав кінець! І мене вже ніщо не зупинить! З мене досить! І так занадто довго його терпіла. Тож тепер я хочу бути вільною пташкою, яка вивільнилася з клітки.

Впевнена, що він зараз думає, що рано чи пізно я стану його дружиною. Але цього ніколи не станеться! Заміж я за нього не збираюся, взагалі! Хоча мама мені вже всі вуха про дзижчала про те що: «Доню, тобі потрібно вже одружуватися, дітей заводити. Ти знаєш я не вічна. Хто з тобою буде коли я помру? А я хочу щоб ти була в надійних руках!» Під словом «надійні руки» вона мала звісно ж В’ячеслава, якого дуже любила.

Я дивилася на нього і розуміла, що я повинна щось сказати, бо він зараз безсумніву лопне, як мильна бульбашка від злості. І не тільки лопне, а ще з його вух і носа повалить величезний густий пар, який затуманить його червоне від злості обличчя.

— Я не стану твоєю дружиною! Я вийду заміж за когось іншого, але точно не за тебе! – вигукнула, глянувши злісно на В’ячеслава.

Я взяла до рук свою дорожню сумку, і почала туди пакувати всі свої речі. В'ячеслав лише злісно дивився на мене нічого не говорячи. От покидьок, думає він мене затримає тут! Ні дорогенький з мене досить! Я не збираюся тут залишатися, ні на хвилину. Оскільки сил терпіти його поведінку, в мене просто немає. 

— Нічого Миро ти ще будеш мене благати одружитися на тобі. І я все зроблю для того, щоб ти стала моєю дружиною.

Нарешті після декількох хвилин тиші, хтось наважився заговорити. А то я була подумала, що він язик проковтнув зі злості.

— Хочу це побачити, – мовила посміхаючись, дивлячись в цей час на В’ячеслава своїм серйозним поглядом.

Я взяла в руки сумку, і збиралася вже покинути цю квартиру. Та В’ячеслав схопився за ручку сумки, глянувши мені в очі. Його погляд був холодним та злим. Він пронизував ним настільки сильно як ніколи. Від цього всього пробіг легкий холодок по спині, а з ним виступав холодний піт на чолах обох.

— Відпусти! – злісно вигукнула, глянувши з під лоба на В’ячеслава.

— Ти нікуди не підеш, чуєш! – гаркнув він, вихвативши сумку з моїх рук.

—  Хто ти такий, щоб мене зупиняти?! – крикнула, голосом повним злості та ненависті до цієї людини.

— Добре, ти підеш тільки тоді коли даси відповідь на моє запитання, – його голос був повним впевненості, але ця впевненість не змінить хід моїх думок.

— Що на цей раз? – з байдужістю прозвучали мої слова.

Я була цілком впевнена, що він запитає щось про стосунки. Або ж про моє кохання до нього. Кохання якого в мене навіть не було! Оскільки більш тупіших запитань, ця людина просто не вигадає.

— Чому ми не можемо бути разом? – запитав він, серйозно поглядаючи на мене та чекаючи відповіді.

— Я тобі вже давала відповідь на це запитання, безліч разів! Тож навіть не бачу сенсу залишатися тут! – я сміливо забрала свою сумку з рук В’ячеслава, та пішла до виходу.

В коридорі під’їзду стояв мій велосипед, на якому я частенько їздила до мами в сусіднє місто. Я притримувалася здорового способу життя. Адже вважаю, що рух це життя! Тому відсиджувати дупцю в автомобілі, чи автобусі, я поки не збираюся!

А спортивний велосипед — це саме те що мені зараз потрібно. Адже прохолодний вітерець та рух це одне з тих, що допоможе мені заспокоїти всю мою злість до В’ячеслава. Добре, що хоч ліфт в нас працює. А то волокти цей велосипед по східцях немає жодного бажання.

Я почепила свою сумку на кермо велосипеда, і поспішила до ліфту. Спустившись на ліфті до першого поверху, а там вже трохи по східцях, я вийшла на вулицю. На дворі була доволі тепла та сонячна погода, хоча по ночах і досі передають морози. На календарі вже початок березня! А це означає, що скоро мої улюблені квіти зацвітуть та будуть майоріти на міських клумбах.

Я сіла на велосипед, та попрямувала до себе додому. Дорога пролягала через міську трасу, яка вела в інше місто де і жила моя матір. Йдучи по дорозі я так обминала яму, що не помітила автомобіль, який їхав по проїжджій частині дороги. На щастя авто встигло вчасно загальмувати, за кермом якого був якийсь молодий чоловік в діловому костюмі. А мене зазвичай такі ніколи не цікавили, тож я завжди обходила таких, як він десятою дорогою. Тому і сьогодні не планувала знайомитися.

Незнайомець вийшов з свого автомобіля, і його очі зразу глянули на мене захоплюючим поглядом. Хлопець був доволі красивим, а його вусика та борідка порівняно з діловим костюмом робили з нього набагато старшого чим він був насправді. Незнайомець мав доволі не погану форму тіла, очевидно він займався спортом. Та цей факт мене не дуже вразив,  адже я хотіла по швидше це скінчити.