Розділ 3.

Різнобарвний натовп магічного ринку зустрів їх запахами спецій, мокрої вовни та свіжоспечених булок. Тут було гамірно: торговці вигукували ціни на сушених кажанів, а домогосподарки запекло торгувалися за пучки самонавідної петрушки, яка намагалася втекти з кошиків.

​Лія почувалася тут як риба у воді, спритно маневруючи між возами. Каель же йшов за нею з таким виглядом, ніби він ступав по мінному полю. Незважаючи на джинси та худі, він примудрявся зберігати поставу імператора у вигнанні.

​— Дивись, яка милота! — Лія зупинилася біля лотка з «кишеньковими дракончиками», які насправді були просто перефарбованими ящірками з наклеєними крильцями.

​— Це ображає мої органи чуття, — процідив Каель, навіть не подивившись на «драконів». — Ми тут не для розваг. Де твій сплеск чоловічої енергії? Поки що я бачу лише сплеск антисанітарії та безглуздого галасу.

​— Ти просто не вмієш розслаблятися, — кинула Лія, зупиняючись біля ятки з овочами. — О, пане Гріша! Дайте мені два коріння спокути і кілограм звичайної картоплі.

​Пухкий торговець, витираючи руки об фартух, глянув на Лію, а потім перевів погляд на Каеля.

— Ого, Лієчко! А це хто з тобою? Такий похмурий, ніби йому замість кави дьогтю налили. Твій новий… супутник?

​Лія почервоніла до кінчиків вух.

— Це… це мій двоюрідний брат! Здалеку. Дуже здалеку.

​— У «брата» погляд такий, ніби він зараз викличе податкову інспекцію з Пекла, — хмикнув пан Гріша, подаючи пакунок. — Тримай картоплю, донечко. З тебе п’ять мідяків.

​Лія почала порпатися в кишенях своїх бездонних штанів. Вона витягла фантик, ґудзик, сушений корінь невідомого походження, але гаманця не було.

​— О ні… — прошепотіла вона. — Каелю, здається, я його забула на тій клятій канапі.

​Каель зітхнув так важко, що фрукти на сусідньому лотку почали швидше дозрівати.

— Ти — катастрофа. Епізод номер сорок вісім.

​Він зробив крок вперед, і пан Гріша мимоволі відступив. Каель не діставав грошей. Він просто подивився торговцю в очі. Його зіниці ледь помітно витягнулися, ставши вертикальними.

​— Послухай, добрий чоловіче, — голос Каеля став низьким і вібруючим. — Хіба ти не бачиш, що ця поважна пані щойно надала тобі честь, очистивши твій прилавок від надлишків крохмалю? Хіба ти не хочеш зробити їй подарунок на знак поваги до її… хаотичного шарму?

​Пан Гріша застиг, мов загіпнотизована жаба.

— Звісно… звісно, панночко. Беріть безкоштовно. І ось ще морквина… в подарунок. Тільки не дивіться на мене так більше.

​Лія схопила пакунок і швидко відтягнула Каеля вбік.

— Ти що робиш?! Це ж гіпноз! Ми мали бути «простішими»!

​— Я просто оптимізував ваші ринкові відносини, — знизав плечима Каель, поправляючи капюшон. — До речі, приготуйся. Праворуч від нас, біля фонтану, стоїть об'єкт, який за всіма людськими стандартами вважається «привабливим». Давай, спробуй не бути собою хоча б п'ять хвилин.

​Лія озирнулася. Біля фонтану стояв високий блондин у сяючому обладунку (мабуть, місцевий лицар на вихідних), який допомагав старенькій підняти кошик.

​— О, це ж сер Аларік! — прошепотіла Лія, відчуваючи, як пітніють долоні. — Він такий… правильний.

​— Він такий нудний, що я чую, як росте трава, просто дивлячись на нього, — зауважив Каель. — Але він ідеально підходить під твій запит. Йди і скажи щось розумне.

​Лія зробила глибокий подих, розправила футболку з написом про вибухи і рушила до лицаря. Каель залишився позаду, схрестивши руки на грудях.

​— Привіт, сер Аларік! — вигукнула Лія, але саме в цей момент її неслухняний капець зачепився за виступ бруківки.

​Світ на мить перекинувся. Пакет з картоплею злетів у повітря. Одна картоплина, наче магічний снаряд, полетіла прямо в шолом лицаря. Дзинь!

​Аларік обернувся, приголомшений ударом, саме вчасно, щоб побачити, як Лія приземляється носом у фонтан.

​Каель спостерігав за цим, приклавши руку до обличчя.

— Геніально. Тактика «штурму картоплею» ще ніколи не підводила у справах сердечних.

Каель простояв нерухомо рівно три секунди, спостерігаючи, як вода у фонтані змикається над головою його «катастрофи». Він міг би просто розвернутися і піти, дозволивши їй самотужки борсатися серед латаття та монет на щастя, але золота нитка на зап’ясті зрадницьки сіпнулася, обпікаючи холодом.

​— Нестерпно, — процідив він крізь зуби.

​Мить — і він опинився біля краю фонтану. Поки сер Аларік, розгублено кліпаючи очима, намагався відтерти пляму від картоплі зі свого блискучого шолома, Каель одним різким рухом схопив Лію за комір її футболки й витяг назовні, ніби мокре кошеня.

​Лія відпльовувалася, витираючи обличчя руками. З її волосся звисала довга зелена водорість, а футболка прилипла до тіла, роблячи напис про вибухи ще більш іронічним.

​— О, Ліє! Ви... ви в порядку? — нарешті оговтався лицар, роблячи крок до них. Його обладунок так сяяв на сонці, що Каель болісно зажмурився. — Якраз збирався вам допомогти...

​— Збиралися? — Каель розвернувся до Аларіка, все ще тримаючи мокру Лію за загривок. — Швидкість вашої реакції, лицарю, вражає. Якби на її місці була фортеця, вороги б уже встигли там посіяти озимину і зібрати врожай.

​— Каелю, тихо... — прохрипіла Лія, намагаючись встати на ноги.

​— Тихо? — демон перевів погляд на неї. Очі його спалахнули справжнім полум’ям. — Ти щойно нагодувала благородного пана сирою картоплею методом прямого влучання в голову і прийняла ванну в громадському місці. Твій «ідеальний супутник» на вашому ринку — гальмо в консервній банці. Ходімо звідси.

​Аларік насупився, випрямляючись:

— Пробачте, юначе, але ваша манера спілкування...

​— Моя манера спілкування — це єдине, що зараз рятує цей ринок від локального апокаліпсису, — відрізав Каель.

​Він не просто взяв Лію під руку — він буквально підхопив її, мокру й принижену, і повів геть через натовп, який розступався перед ним сам собою. Навіть у мішкуватому худі Каель зараз випромінював таку небезпеку, що торговці припиняли кричати.