Розділ 1.

Лія прокинулася від того, що її власна ковдра намагалася її задушити. Не зі зла — просто вночі дівчині наснився шторм, і її несвідома магія так старанно намагалася «зігріти» господиню, що перетворила підковдру на вовняний кокон без жодного виходу.

​Виплутавшись і важко дихаючи, Лія сіла на ліжку. На тумбочці самотньо підстрибував кактус — він уже три дні вважав себе м’ячиком для пінг-понгу, бо Лія переплутала добрива.

​— Чудово. Просто неймовірно, — прохрипіла вона, шукаючи під ліжком капці.

​Одна з них, відчувши наближення ноги, боязко відповзла в куток. Магія Лії була схожа на старе радіо, яке постійно ловило перешкоди. Поки інші відьми в місті плели з ефіру витончені мережива, Лія ніби намагалася вишивати кувалдою.

​За стіною почувся сріблястий сміх і мелодійний дзвін кришталю. Там жила Селеста — втілення всього, що Лія таємно ненавиділа і чому відчайдушно заздрила. У Селести навіть побутові сварки з нареченим звучали як оперні арії, а її магія була настільки стерильною, що пил у її квартирі боявся осідати на меблі. Кажуть, Селеста знайшла своє кохання на балу в столиці, просто впустивши хустинку.

​Лія заплющила очі. Порожнеча всередині не просто нила — вона вимагала реваншу.

​Чому я завжди «майже»? Майже талановита. Майже гарна. Майже частина цього світу.

​Вона підійшла до вікна. На вулиці місто жило своїм ідеальним, відкаліброваним життям. Всі ці люди здавалися Лії деталями одного механізму, до якого вона загубила інструкцію. Їй бракувало не просто хлопця — їй бракувало відчуття, що вона може хоч чимось керувати. Що вона не просто помилка в коді цього всесвіту.

​— Ви хочете бачити мене катастрофою? — вона подивилася на своє відображення, де в зіницях ще іскрив залишок нічного «ковдрового» закляття. — Буде вам катастрофа. Але за моїми правилами.

​Вона не пішла вмиватися. Вона рушила до кухонного столу, де вже тиждень лежав розгорнутий сувій із ритуалом «Створення Ідеального Супутника».

​Це було не про романтику. Це було про владу над власною долею. Якщо реальні чоловіки жахалися її вибухового характеру та синього язика, вона просто зшиє собі того, хто буде запрограмований на обожнювання. Він буде її ідеальним дзеркалом. Її особистим доказом того, що вона — повноцінна відьма, здатна створити досконалість з хаосу.

​Лія взяла ніж, щоб подрібнити корінь мандрагори, але той вислизнув і встромився в стільницю за міліметр від пальця. Дівчина навіть не здригнулася. Вона просто міцніше перехопила руків'я. Сьогодні її внутрішня порожнеча мала нарешті замовкнути, заповнена кимось, хто ніколи не зможе піти.

Котел на плиті видав звук, схожий на зітхання втомленого кита. Лія висипала туди розтертий корінь мандрагори, дрібку солі зі своїх вчорашніх сліз (виявилося, це найдефіцитніший інгредієнт) та клаптик паперу, на якому був записаний список якостей «Його».

​«Вродливий. Мовчазний. Надійний. Завжди згоден зі мною. Ніколи не дивиться на Селесту».

​Останній пункт вона підкреслила двічі, аж папір прорвався.

​— За методикою, зараз має з’явитися легка димка у формі чоловічого силуету, — пробурмотіла вона, заглядаючи в казан.

​Але замість димки з каструлі вилетів стовп густого, вугільно-чорного диму, який миттєво поглинув кухонну люстру. Повітря стало крижаним, а запах паленої кориці змінився на важкий, душний аромат озону та сірки. Лія заціпеніла, затиснувши ложку в руці. Це не було схоже на побутову магію.

​— Прийди... за моїм покликом? — прошепотіла вона, втрачаючи впевненість.

​Дим почав стягуватися в одну точку, набуваючи чітких обрисів. Коли він розсіявся, посеред кухні, на її улюбленому (і тепер дещо припаленому) килимку, стояв він.

​Високий. Бездоганно одягнений у чорний костюм-трійку, який сидів на ньому так ідеально, ніби був частиною його шкіри. Його волосся було кольору воронового крила, а очі... очі були двома безоднями, в яких іскрилося холодне, стародавнє полум'я. Він не виглядав як «супутник». Він виглядав як той, хто володіє цим світом.

​Він повільно обвів поглядом кухню. Його погляд затримався на кактусі, який від страху перестав стрибати й завмер. Потім — на заляпаному казані. І, нарешті, на самій Лії. Його губи скривилися в тонкій, хижій посмішці.

​— Цікаво, — промовив він, і його голос прозвучав як оксамитовий рик, що вібрував у самому повітрі. — Я очікував, що мене викличе принаймні верховна жриця, яка прагне світового панування. А натомість... — він знову оглянув Лію, від її розпатланого волосся до капця-втікача, що все ще виднівся під шафою. — Натомість мене викликала заляпана сажею дитина, яка переплутала закляття призову з рецептом пирога.

​Лія відчула, як її щоки спалахнули — цього разу не від магії, а від приниження. Сарказм цього створіння жалив боляче.

​— Я... я викликала ідеального супутника! — випалила вона, намагаючись надати голосу твердості. — Мовчазного і надійного!

​Істота видала короткий, сухий смішок.

​— «Мовчазного»? Моя дорогенька, я Каель, триста сорок сьомий легат Пекельного легіону. Я не буваю мовчазним. Я буваю або владним, або роздратованим. І зараз я, чесно кажучи, в легкому шоці.

​Він зробив крок до неї, і Лія мимоволі відступила, поки не вперлася спиною в стіл. Каель нахилився до неї, так близько, що вона відчула жар, який виходив від його тіла.

​— Ти хотіла контролю, так? — прошепотів він, і в його очах майнуло щось, що змусило її серце завмирати. — Ти хотіла створити собі іграшку. Але магія відчаю — підступна річ. Вона дає не те, що ти просиш, а те, що тобі справді потрібно, щоб ти нарешті подорослішала.

​Він випрямився і поклав руку на її казан, який миттєво покрився інеєм.

​— Ти хотіла, щоб світ перестав з тебе сміятися? Що ж, я навчу тебе, як змусити цей світ тремтіти. Але спочатку, — він зневажливо клацнув пальцями, — ти помиєш цей посуд. Це наказ вашого «ідеального супутника».

​Лія зрозуміла одну річ: її тихе, незграбне життя офіційно закінчилося. Вона хотіла контролю, а отримала вчителя, який збирався перетворити її життя на адську школу виживання.​