Розділ 6. Силует у вікні

Від тої шаленої, пінної ночі пройшло трохи більше тижня. Спочатку Ксенія й Макс ще переписувались: надіслали одне одному смішні меми, ділилися дивними фактами з київської історії, навіть планували знову зустрітись. Але щось змінилось.
Ксенія помітила: у повідомленнях Макса дедалі частіше з’являлись дивні репліки. З’являлися і зникали голосові, у яких голос був трохи втомлений, трохи злий і… занадто чесний.
Одного вечора він написав:
— Ти не думала, що всі ці легенди — просто якийсь абсурд? Люди собі вигадують, бо їм не має чим зайнятися. І взагалі я думаю то просто був жарт, із тим конвертом.
Вона довго дивилась на це повідомлення. Замість відповіді просто набрала:
— Ти знову пив?
Макс не відповів. А наступного дня вже писав ніби нічого не було. І так повторювалося кілька разів. Вони не сварилась. Просто вона… охолола. Ні, не повністю. Але її усмішка вже не була такою живою, коли бачила його ім’я в телефоні. І серце не стискалося, коли він зникав на кілька днів. Скоріше вона — полегшено видихала.
І тоді вона вирішила: продовжить дослідження сама.
 

Замок Річарда Левине Серце

Назва привернула її увагу відразу. Щось у цьому поєднанні звучало не просто по-королівськи, а… наче з дитячої мрії про лицарів. Вона відкрила кілька джерел, увімкнула улюблену музику — і поринула в історію.
На екрані блищала світлина — величний сірий фасад, вузькі готичні вікна, шпилі, що стирчали, наче кинджали в небо. Будівля була ніби з іншої епохи, інородне тіло в сучасному місті. І водночас — точно на своєму місці. Схована серед кам’яних старих будинків Андріївського узвозу, вона виглядала як вхід у інший вимір.
"Замок був зведений на початку ХХ століття. Його архітектура стилізована під готику, і жоден Річард там не жив. Назву вигадали письменники, які не могли відірватися від уяви."Та не це було найцікавіше. Ксенія натрапила на першу легенду.
 

Легенда про заклятого архітектора 

Архітектор, який зводив будівлю, мав надто живу уяву і надто хворобливу одержимість. Він мріяв створити не просто дім, а символ, портал між світами. Кожен елемент мав значення: кількість ступенів, кут нахилу вежі, навіть розташування вікон — усе було прораховано.Кажуть, він почав чути голоси. У снах йому з’являлись тіні, які підказували, як змінити креслення. А потім почали зникати робітники. Один випав із вікна, інший зник назавжди. І врешті-решт архітектор замкнувся у верхній кімнаті під шпилем і… зник. Тіло так і не знайшли.

Дівчина під шпилем
 

Інша легенда — ще моторошніша. Йшлося про дівчину, яку покинув коханий-художник. Він жив у підвальній квартирі, щодня малював її портрети, поки раптово не зник. Всі казали — втік. Але вона чекала.Щоночі сиділа у вікні, в білій сорочці, з косою через плече, і дивилась униз на Андріївський узвіз. Мовчки. Місяцями. І коли померла, її дух залишився — чекати далі.Кажуть, якщо ти проходиш узвозом під ранок, коли ще темно, а небо тільки починає світлішати — можна побачити її силует у вікні. І якщо ти сам когось чекаєш — вона подивиться тобі просто в очі.Ксенія сиділа на підвіконні, ноутбук на колінах, в руках — кухоль остиглого чаю.
Навколо гуртожитку було тихо. Лише в далині чувся гудок машини. І, здається, з сусідньої кімнати — чийсь сміх. Вона зітхнула.
"Замок Річарда — це не про легенди. Це про те, що ми будуємо самі в собі. Мрії, які зводимо. Страхи, які населяють ці стіни. І тіні тих, кого ми більше не чекаємо."

Записала цю фразу в блокнот. А потім вимкнула ноутбук, закрила очі й уявила себе там.