Глава 6

ГЛАВА 6

– Ви не ображайтесь на нашого лорда. Він зовсім не злий, – несподівано сказав пан Філі, поки ми добиралися до відведених для мене покоїв. – Колючий просто, як дикобраз. Але серце в нього добре.

Те, що дикобраз – із цим навіть сперечатися не буду! А ось щодо другого є у мене великі сумніви. Але більше вразило інше:

– А звідки ви дізналися, що мені є на що ображатись? – напружено запитала у дворецького.

Уявити його за безцеремонним підслуховуванням, як того ж секретаря, виходило важко. Пан Філі посміхнувся.

– Та у вас все на обличчі було написано, коли вийшли. Розмова з лордом явно вийшла неприємною. І у ваших очах читалися обурення та гнів.

– Ось як? – пробурмотіла я.

А думала, що вмію приховувати свої емоції!

Повагавшись, вирішила довіритися цьому чоловікові. А заодно й запитати поради. Все-таки він краще знає місцеві реалії. І я коротко розповіла йому про нашу розмову і про те, як лорд Майтар відреагував на мою пропозицію.

– Невже те, як я повелася і що йому сказала, і правда настільки жахливо? – похмуро запитала наприкінці.

Дворецький гмикнув.

– Скажімо так, лорд Майтар з певних причин терпіти не може надміру активних і наполегливих жінок. Мав негативний досвід.

– І ви вважаєте це підставою для того, щоб поводитись зі мною по-хамськи?! – щиро вразилася я.

– Ні, звичайно, – миролюбно обізвався дворецький. – Просто пояснюю, чому лорд… хм… скажімо так, поставився до вас з упередженням. Він вважає, що нормальна жінка має бути милою та скромною. Знаходити задоволення виключно у жіночих заняттях.

Мої щелепи мимоволі стислися.

– З ним усе зрозуміло. Ось тільки я не збираюся на догоду будь-кому ставати покірною вівцею!

– Не думаю, що у вас у будь-якому випадку це б вийшло, – всміхнувся пан Філі. – Але могли б діяти якось м’якше, хитріше. Перевдягнутися в гарну сукню, мило посміхатися і викликати до себе симпатію.

– Може, мені ще станцювати йому на столі треба було? – процідила, відчуваючи, наскільки не до вподоби мені така порада. – Або інакше якось розважити?

Дворецький закотив очі.

– Все-все, мовчу!

– Ні, вибачте, – зніяковіла я. Адже сама попросила поради, а тепер болісно на це реагую. – Продовжить свою думку, будь ласка.

Пан Філі поглянув трохи глузливо, але продовжив:

– До того ж наші місцеві закони й справді категоричні щодо торгівлі з чужинцями. Хоча наш лорд міг би й частково обійти їх, якби захотів. Наприклад, доручив комусь із наших торговців продавати товар безпосередньо через вас. Для вас результат був би тим самим, але обставлено було б по-іншому.

Я навіть здивувалася від такого простого виходу із ситуації. Ось чому поспішила і не подумала гарненько?! Але цей лорд настільки вивів із себе своїми звинуваченнями, що я ні про що й думати не могла. Ідіотка! Тільки зіпсувала все остаточно. Чи ще ні? Я з надією подивилася на дворецького:

– Скажіть, а можна ще якось виправити ситуацію? Ваш лорд схильний змінювати свою думку? Чи якщо щось вирішив, то вже край?

– Може й змінити, – заспокоїв мене пан Філі. – Не у всіх питаннях, звісно. Але, гадаю, про те, що між вами сталося, вже й сам шкодує. Принаймні, щодо своєї різкості. І цим почуттям провини варто скористатися, – він підморгнув мені. – Давайте я поговорю з ним і спробую влаштувати нову зустріч. А там ви теж постарайтеся не наламати дров.

– Ви справді мені допоможете? – я зі щирою вдячністю поглянула на дворецького.

– Чому б і ні? Колись ваш батько сильно допоміг моєму лордові. А він для мене наче син або онук. Своїх дітей я так і не завів, – несподівано відверто відповів пан Філі. – Навіть уявляти не хочу, що було б з маленьким Армелом, якби на його шляху не зустрівся ваш батько.

Я теж мимоволі здригнулася, уявивши ту долю, що чекала на дракончика. І коли Армел поставав в уяві дитиною, яка стільки пережила, вже не хотілося особливо сердитися. Мені навіть стало соромно за нещодавні думки.

– Я вам буду дуже вдячна, якщо влаштуєте нам нову зустріч, – зважилася я.

Раз ми обидва наробили помилок, то перепросимо і почнемо спілкування з чистого аркуша.

– Чудово! – посміхнувся дворецький. – Тоді поки що відпочиньте у своїх покоях, приведіть себе до ладу. А через якийсь час я вам повідомлю результат своїх перемовин з лордом Майтаром.

Заспокоєна та сповнена нових надій, я вже з зовсім іншим настроєм увійшла до приміщення, що вказав дворецький.

– Може, для вас провести невеличку екскурсію, як у нас тут все влаштовано? – запропонував пан Філі.

– Ні, дякую, я сама розберуся, – мені настільки хотілося хоча б невеликого перепочинку після цього божевільного дня, що навіть компанія такої доброї людини… тьху ти, розумного… приваблює менше, ніж можливість побути на самоті. – Чекатиму на рішення лорда.

Пан Філі церемонно кивнув і пішов.

Я ж з цікавістю оглянула надані мені покої. Тут було три приміщення: щось на зразок вітальні, спальня та ванна кімната. Згадавши, що в шафі приготовлений одяг для мене, я полізла туди. Мої речі Старий Сом забрав із собою в готель. Так що до замку я прибула без нічого, не збираючись тут залишатися. А що не кажи, після дороги хотілося змити з себе морську сіль і піт і перевдягнутися у щось чисте.