Глава 5

ГЛАВА 5

Усю мою увагу відразу прикував чоловік, який сидів за великим письмовим столом. Подібність до портретів, які я бачила внизу, вгадувалася відразу. Ось тільки я не думала, що мої припущення про лестощі художників, які їх малювали, виявляться хибними. Мало того, навіть найвправніше виконання не змогло передати того відчуття, що виникало при погляді на справжнього дракона.

Справа навіть не у зовнішності, яка сама по собі була ідеальною. Потужний розворот плечей. Гордовита посадка голови. Гарне, трохи хиже обличчя зі злегка примруженими, неймовірно яскравими аквамариновими очима. Чорне волосся, що доходило до плечей і обрамляло це обличчя в художньому безладді, що надавало образу якоїсь первісної дикості. Ні, все це, безперечно, вражало!

Але куди більше вражало відчуття неймовірної могутності та сили. Внутрішнього вогню, що наче випромінював чоловік, якого я зараз найбезцеремоннішим чином розглядала. Виникало враження, ніби в нього всередині горить яскраве полум’я. І відблиски цього вогню мимоволі прориваються назовні, навіть коли він його стримує.

Чоловік настільки приковував до себе всю увагу, що я не одразу звернула увагу на те, що в кабінеті є ще хтось. Поруч зі столом господаря знаходився ще один – скромніший. За ним сидів молодий хлопець у строгому чорному костюмі. Швидше за все, секретар чи помічник.

Та й на сам кабінет я звернула увагу далеко не відразу, хоча тут було на що подивитися. Обстановка і самі меблі незвичайні, з якогось світлого, майже білого дерева.

Особливо впадала в очі величезна, майстерно зроблена мапа світу на лівій стіні, що займала її всю. Найбільше деталей і подробиць було там, де знаходився Драконячий острів. Причому я невиразно вловлювала якесь дивне відчуття від цієї мапи. Ніби у ній ще й якась енергія була. Невже й туди примудрилися магію впхнути?

Якби я мала більше часу і поруч не було свідків, обов’язково б надовго зависла поруч із цією мапою. Але зараз точно невідповідний момент. Та й значно більше цікавив господар кабінету. Занадто багато від нього залежало.

Те, що дракон не вважав за потрібне піднятися при моїй появі, злегка дряпнуло по моїй гордості. Та й погляд, яким мене окинули з ніг до голови, був далекий від приємного. Нехай на незворушному гарному обличчі й не відобразилося якихось емоцій, я фізично відчувала напругу.

– Вітаю вас, лорде Майтар, – сказала, щоб порушити мовчанку, що запанувала в приміщенні. – Дякую, що погодилися мене прийняти.

Мені недбало кивнули й звернули погляд на секретаря, від чого я полегшено перевела подих.

– Тайліне, принеси нам кайрану*.

– Як накажете, мій лорде!

Смаглявий, темноволосий і темноокий хлопець, чиї зіниці видавали нелюдську расу, охоче скочив на ноги та рушив до дверей. Проходячи повз мене, кинув швидкий цікавий погляд. Я продовжувала дивитися на лорда, зберігаючи спокійний вигляд. Нехай це було й важко. Він навіть не відповів на моє привітання як слід. Тривожна ознака.

– Сідайте, мадемуазель Вайл, – тепер аквамаринові очі дивилися на мене, і від їхнього погляду моя впевненість все більше танула.

На неслухняних ногах я пройшла до одного з крісел біля правої стіни, поряд з яким був невеликий витончений столик з того ж білого дерева. Сидіння виявилося надзвичайно зручним і ніби підлаштовувалося під контури мого тіла. А може, й справді так робило – я б не здивувалася, враховуючи, куди потрапила.

– Наскільки я зрозумів з листа вашого батька, він зараз перебуває у скрутному становищі, – перейшов одразу до справи дракон.

Він крутив у руці знайоме мені послання з дещо задумливим виглядом.

– Я пам’ятаю про ту послугу, яку Джерад Вайл колись мені надав. Тож готовий вас вислухати. У листі не говорилося докладно, чого саме ви від мене очікуєте.

– Повірте, батько ніколи б не звернувся до вас, якби не крайня потреба, – у горлі пересохло від хвилювання, тому мої слова пролунали хрипко і не так упевнено, як хотілося б. – Він…

– Облишмо це! – скривився лорд Майтар. – Не треба виправдань. Свій борг перед Джерадом я визнаю. І це головне.

Тут повернувся секретар зі срібною тацею в руках. Він поставив спочатку перед господарем, а потім переді мною невеликі порцелянові чашки витонченої роботи. Я з цікавістю піднесла свою до обличчя і вдихнула тонкий, гіркуватий аромат. Чимось схожий на каву, але з якоюсь іншою, трохи пряною ноткою.

Спробувала на смак і на якийсь час втратила зв’язок із реальністю.

Напій був просто чудовий! Жодна кава, яку я куштувала, не йшла з ним ні в яке порівняння! А ще в мені з першим же ковтком ніби побільшало сил та енергії. Напевно, цей самий кайран роблять із якихось магічних зерен, не інакше.

За знаком лорда Майтара секретар вийшов, залишаючи нас наодинці. Дракон знову витріщився на мене. Схоже, що довго насолоджуватися магічним напоєм мені не дадуть.

– У мене обмаль вільного часу та багато справ, щоб довго ходити колами. Чим я можу вам допомогти?

Розмова з самого початку пішла не так, як мені б хотілося. Я вважала, що ми почнемо зі звичайної розмови. Під час неї зможемо трохи впізнати одне одного, і я відчую себе впевненіше. Проте ні! Усім своїм виглядом дракон давав зрозуміти, що витрачати багато часу на такий негідний об’єкт, як я, він не збирається.