Глава 3

ГЛАВА 3

– Драконячий острів на горизонті! – крик матроса з верхівки щогли змусив мене здригнутися.

Ми зі Старим Сомом знаходилися в капітанській каюті, яку він люб’язно віддав у моє розпорядження. Обговорювали питання, які потрібно вирішити якнайшвидше.

Під час мандрівки корабель таки потрапив у шторм. І нехай нас зачепило лише краєм, для старого суденця це стало проблемою. Щойно сюди дотягнули.

Якщо на Драконячому острові не дозволять зайнятися ремонтом, справи наші кепські. У рідний порт «Північна зірка» просто не дотягне. Простіше відразу стрибнути за борт усією командою! Так смерть буде швидшою та милосерднішою.

Після крику матроса ми з капітаном перезирнулися. У животі неприємно засмоктало. Незабаром наша доля так чи інакше вирішиться. Хоча вже те, що ми сюди доплили – чималий успіх.

Мені довелося навіть у хлопця перевдягнутися і в такому вигляді пробратися на корабель. Клод Бергер приставив до нашого будинку доглядача. Боявся, мерзотник, що рибка випливе з його сітей. Якби дізнався, що я особисто збираюся вирушити в дорогу, знайшов би спосіб затримати. У цьому навіть не сумніваюся!

Тож ми розробили цілу операцію. Марта пустила чутки через ринкових торговок, що батькові погіршало. І що ми з мамою від нього не відходимо. Мовляв, тому я навіть із дому тепер не виходжу. А потім старий Том вивіз мене на візку для овочів якомога далі від зайвих очей.

Цікаво, як швидко Клод Жаба зрозумів, що його водили за носа? І чи не відгукнеться це чимось поганим для мами з татом? Серце неприємно кольнуло. Але я прогнала занепадницькі думки.

Все буде добре! Ми маємо відстрочку. Він сам її дав. Тож раніше оговореного строку до них не полізе.

Ми з Грегом Мілном вийшли на палубу. Від краси, що постала перед нами, у мене подих перехопило. В оточенні чистого аквамаринового моря та бірюзового неба розкинувся величезний зелений острів.

Серце забилося сильніше, а хвилювання лише посилилося. Мало хто з людей за все життя бачив це місце на власні очі. Я ж отримала таку нагоду. Аби цей острів не став могилою для мене та тих, кого я підбила на цю авантюру!

Напівпрозора мерехтлива завіса виникла прямо по курсу ніби нізвідки.

– Зменшити хід! – закричав капітан.

Мої руки змокли від хвилювання. Ось воно! Батько попереджав мене та Грега перед відплиттям, що означає ця завіса. І що буде з тими, хто наважиться без дозволу її подолати. Армел Майтар не забув дати своєму рятівникові вказівки, як правильно діяти.

Сигнальне плетиво. Справа рук місцевих магів. Якщо доторкнутися до нього, на береговий артефакт прийде сигнал тривоги.

А далі можливі варіанти. Тих зухвальців, хто продовжить шлях, знищать потужними далекобійними артефактами. Якщо ж торкнемося завіси, але залишимося на місці, надішлють охоронну команду. Їм ми і повинні пояснити, навіщо сюди припливли.

Грег Мілн пильно вдивлявся у дивовижне явище. За його командою корабель просунувся ще трохи, перш ніж кинути якір. При цьому ми лише злегка зачепили мерехтливу магічну мережу.

Усі матроси вже зібралися на палубі. Схвильовані. Напружені. Готові до чого завгодно. І водночас їхні очі жадібно розглядали справжнісіньке диво, що постало перед нами. Не всім вдавалося побачити якісь магічні прояви.

Я ж відчувала щось дивне. Руки поколювало. І їх наче тягнуло доторкнутися до завіси. Та й взагалі атмосфера цього місця здавалася якоюсь особливою. Ніби від острова до нас тяглися невидимі тонкі щупальця. Торкалися нас. Вивчали. Перевіряли. Від цього ставало моторошно. Разом з тим по тілу пробігали хвилі тепла, захльостуючи з голови до п’ят.

– Ви теж це відчуваєте? – пошепки запитала я у капітана.

– Що саме? – Грег з подивом поглянув на мене.

Все його обличчя перетинав шрам, отриманий ще в молодості. Через це праве око завжди здавалося примруженим, а посмішка – хижою та кривою. Але я знала Старого Сома з дитинства. Важко знайти чеснішу та поряднішу людину. Хоча, коли треба, може й показати характер. Своїм матросам спуску не дає, але нікого без причини не ображає. Він для них наче другий батько. Може, саме тому без зайвих умовлянь погодилися на такий ризик.

– Дивне щось. Наче хтось нас зараз вивчає.

– Те, що тут все дивне, згоден, – всміхнувся старий. – А ось інше… Мабуть, у тебе фантазія розігралася, дівчинко!

Я лише кивнула. Може, він і правий. Ось тільки дивне відчуття не зникало, а навіть почало посилюватися.

– А якщо так ніхто і не з’явиться? – через п’ять хвилин тривожного очікування запитав Грег. – Що тоді робитимемо?

– З’явиться, – обізвалася я з упевненістю, якої насправді не відчувала.

Що робити в цьому випадку, й гадки не мала. Залишалося сподіватися, що батько у своїх інструкціях ні в чому не помилився. Все-таки з того часу, коли він зустрічався з лордом драконів, минуло тридцять п’ять років.

Скільки зараз тому хлопчику? Вже років сорок п’ять. Хоча для дракона це, звісно, ​​не вік. І нехай їхня тривалість життя після магічного катаклізму зменшилася, але середній її строк досягав п’ятисот років. Набагато більше, ніж у людей.