Глава 1

ГЛАВА 1

Ненавиджу!

Як же сильно я ненавиджу і зневажаю чоловіка, який сидить зараз навпроти!

Потворний. Огидний. З обличчям, схожим на жаб’ячу морду. Його, до речі, за очі так і називають – Клод Жаба. Наче справжнього прізвища Бергер і не існує.

І цей гад повністю заслужив на таке прізвисько! Характер у нього не менш гидкий, ніж зовнішність.

Поважно розвалився за дорогим письмовим столом із гріндхілського дуба*. Нахабно посміхається. Окидає мене сальним поглядом з ніг до голови. Вважає себе господарем. Так і впивається набутою владою наді мною!

Найвпливовіший і найбагатший торговець Прейта, щоб його! Той, хто розорив не лише компанію мого батька, а ще й багато інших.

Насилу придушила емоції. Змусила себе виглядати спокійною. Нізащо не проявлю слабкості перед цим мерзотником!

– Мадемуазель Габріела, який же я радий вас бачити! – гугнявий голос Клода Жаби прямо-таки сочився патокою.

Торговець важко підвівся з-за столу. Покрокував на своїх коротеньких ніжках до мене, притримуючи велике пузо.

– Дозвольте вашу ручку, моя люба! – вигукнув він і знову обмацав хтивим поглядом мою постать.

Так, Габі, зберися! Ти зараз у ролі прохачки. Борися з бажанням вмазати йому по пиці. Інакше все дарма!

Я видавила із себе слабку посмішку. Простягла чоловікові руку. Він схопив її своїми спітнілими долонями. Брр… Ще й холодні навіть у таку спеку. Дійсно наче жаба! Втім, бідним тваринам можна лише поспівчувати за схожість із цим типом.

Слинявий рот поцілував мою руку. Від огиди я ледь не пересмикнулася. Поспішила прибрати свою нещасну кінцівку, доки не знудило.

– Дякую, що так швидко погодилися мене прийняти, пане Бергер, – чемно сказала, зібравши волю в кулак.

Чого мені варто було стриматися, один Мігар** знає! Але не можна все зіпсувати, інакше нам кінець.

Останнє майно конфіскують. Батько та матір опиняться у повній владі нашого головного кредитора. Клода Бергера. Потворної жаби, що стоїть зараз переді мною. По суті вони стануть його рабами. Дарма що офіційно рабство у королівстві Армін заборонено. Але положення «боргових слуг» мало чим від нього відрізняється.

На дітей борги батьків не поширюються. Так що я просто опинюся на вулиці без гроша за душею. Теж, звісно, ​​не цукор. Але не пропаду. Робота в компанії батька багато чому мене навчила. Будь-який торговець із радістю візьме до себе у помічниці. На щастя, у нас до жінок не ставляться з упередженням, як у деяких інших країнах. Ми, звісно, враховуємося в останню чергу під час наслідування майна. Але займатися тим, що хочемо, ніхто не забороняє.

Ось тільки як я зможу жити нормально, якщо найближчі люди опиняться у повній владі цього мерзотника? Ні, батьків я в образу не дам нікому! Зроблю все, щоб визволити їх із тієї пастки, в яку загнала доля. А точніше, ця мерзенна людина!

– Ну як же інакше? – цукровим голосом обізвався Клод Жаба. – Для мене бачити вас – ні з чим незрівнянне задоволення! Але ж ви й самі про це знаєте, чарівна мадемуазель Габріела. Якщо пам’ятаєте, я навіть сватався до вас, – водянисто-сірі очі чоловіка недобре блимнули, вперше видаючи справжні емоції.

А по моїй спині пробіг холодок. Я сподівалася, що він уже викинув з голови ту свою примху.

Клод Бергер оселився в Прейті п’ять років тому. Одразу хватко взявся за справи. Склав конкуренцію нашим торговцям. Мені на той момент було сімнадцять, але я вже допомагала батькові та старшому братові. Поки вони плавали на наших кораблях у торгових справах, вела бухгалтерський облік та спілкувалася з діловими партнерами.

Добре, що здібності до математики в мені відкрилися ще з дитинства і всіляко заохочувалися батьками. Вони не збиралися робити з мене зніжену порцелянову ляльку, чиє єдине призначення – вийти заміж і жити на втіху чоловікові. І за це я їм дуже вдячна!

Батько взагалі вважає, що його діти мають повністю розкрити свій потенціал. Тому брата вчили ще й військовій справі, що для торговця вважається необов’язковим. Мені ж наймали найкращих наставників з різних наук.

Я тяжко зітхнула. Так, гарні були дні! Наша родина ні в чому не потребувала. Ми могли собі дозволити не заощаджувати. Як швидко все змінюється.

Але щось я збилася з думки. Так от, коли Клод Жаба побачив мене, я його дуже зацікавила. Півроку залицянь, які я ніяк не заохочувала. Але він все одно прийшов до нашого дому і попросив моєї руки. Батько, зрозуміло, запитав моєї думки з цього приводу. Видавати мене заміж проти волі ніколи б не став. Я ж навідріз відмовилася. Ще й після того дня навмисно уникала Бергера.

Невже саме тому він так завзято взявся за руйнування нашої родини? Мене пробив холодний піт. Усвідомлення того, що саме я стала причиною наших бід, не тішило.

Ні, в мене, звісно, і раніше з’являлася думка, що це зробило свій внесок у ставлення Клода Жаби до моєї родини. Але я вважала його достатньо розумним, щоб розділяти справи та особисте життя. Адже йому й без того вигідно підім’яти всю прейтську торгівлю під себе. До того ж він розорив не лише нас.

– Я вважала, що ваші наміри на мій рахунок залишилися в минулому, – сухо промовила, змушуючи себе повернутися до реальності.