Розділ 2

Мітла, яка вирішила звільнитися

Ранкове сонце вже піднялося над Магдвором, зігріваючи маленькі будинки з кольоровими дахами. На клумбах розквітали ромашки, біля криниці дзюрчала чиста вода, а з пекарні долинав такий смачний запах свіжих булочок із корицею, що навіть голуби сиділи на паркані й дивилися у той бік із великим інтересом. Діти бігали вулицею, запускаючи паперові літачки, які завдяки легенькій магії літали значно довше, ніж звичайні. Здавалося, це буде тихий і затишний день, коли нічого дивного не трапиться. Але в Магдворі всі давно знали: якщо Бром уже вийшов із дому з чарівною паличкою в руках, спокій можна сміливо відкладати до завтра.

Біля хвіртки вже чекала сусідка пані Марта. Вона тримала стареньку дерев'яну мітлу й лагідно гладила її держак, ніби розмовляла з живою істотою.

— Доброго ранку, Броме! — усміхнулася вона. — Моя мітла зовсім перестала працювати. Учора підмела лише половину подвір'я, а потім лягла під яблунею й удавала, що втомилася.

Бром упевнено кивнув.

— Не хвилюйтеся, зараз усе полагодимо.

Муркот, який сидів на паркані, тихенько пробурмотів:

— Оце я найбільше й боюся...

Бром зробив глибокий вдих, випрямив плечі й підняв паличку.

— Заклинання зовсім просте. Я багато разів його читав.

— Читати й робити — різні речі, — ліниво відповів Муркот.

— Цього разу все буде ідеально.

— Саме так ти казав перед тим, як перетворив гарбуз на годинник. Щоправда, він показував тільки час обіду.

Бром вирішив не звертати уваги.

Він легко змахнув паличкою.

— Скопарус Летарус!

Мітла здригнулася.

Усі із цікавістю чекали.

Мить...

Друга...

І раптом мітла різко підстрибнула в повітря.

— Працює! — радісно вигукнув Бром.

Але вже за секунду мітла зробила коло над подвір'ям, стрімко пролетіла повз пані Марту, підняла хмару пилу й помчала просто центральною вулицею.

— Моя мітла! — закричала господиня.

— Ловіть її! — вигукнув Бром і кинувся навздогін.

Муркот навіть не поспішав.

Він повільно зіскочив із паркану й неквапливо пішов слідом.

— Я знав, що ранкова прогулянка буде цікавою.

Мітла тим часом поводилася так, ніби вперше відчула справжню свободу. Вона пролітала між деревами, підмітала доріжки просто на ходу, випадково скидала яблука з гілок, а потім зробила коло навколо старого млина й полетіла до ринкової площі.

На площі саме розкладав свій товар продавець овочів.

Мітла чемно зупинилася біля його прилавка.

Підмела все навколо.

А потім... почала підмітати самі овочі.

Морква покотилася дорогою.

Капуста підстрибувала, наче м'яч.

Гарбуз урочисто прокотився просто між ногами перехожих.

— Та вона ж надто старанна! — засміявся продавець.

Люди навколо теж не сердилися.

У Магдворі давно звикли до дивакуватої магії.

Хтось допомагав збирати овочі.

Хтось ловив моркву.

А діти взагалі почали бігати за мітлою, сміючись так голосно, що їх було чути на іншому кінці села.

Бром нарешті наздогнав утікачку.

— Ну ж бо... зупинися!

Мітла слухняно завмерла.

Він уже простягнув до неї руку.

Та саме в цю мить вона різко розвернулася, легенько штурхнула його держаком у спину й полетіла далі.

Бром не втримався на ногах і сів просто в копицю свіжого сіна.

Настала тиша.

А потім увесь ринок вибухнув добрим сміхом.

Навіть Бром не витримав і теж засміявся.

Він витягнув із волосся соломинку, подивився на Муркота й сказав:

— Знаєш... здається, ця мітла має дуже незалежний характер.

Кіт сів поруч, поважно обвів поглядом площу й кивнув.

— Ні, Броме.

— А що тоді?

— Вона просто не хоче працювати саме на тебе.

І цього разу засміявся вже весь Магдвір. 

Бром обережно дістав паличку з кишені. Вона світилася м'яким блакитним світлом, хоча він навіть не вимовив жодного заклинання.

— Це ще що таке?.. — здивовано прошепотів він.

Муркот скоса подивився на паличку.

— Якщо зараз із неї вилетить дракон, я зроблю вигляд, що ми незнайомі.

— Не смішно.

— А я й не жартую.

Світло раптом згасло так само швидко, як і з'явилося.

Бром уважно покрутив паличку в руках.

— Дивно...

— У твоєму випадку дивно було б, якби вона поводилася нормально.

Бром тільки усміхнувся. За той час, що вони зналися, він уже звик до постійних жартів Муркота. Ба більше, без них день здавався якимось незавершеним.

Раптом із-за рогу будинку висунув голову місцевий коваль дядько Тор.

— Броме!

— Так?

— Це не твоя мітла зараз ганяється за моїми курми?

Бром завмер.

— Перепрошую... що?

— Ходімо, сам побачиш!

Вони поспішили до подвір'я коваля.

Картина була настільки кумедною, що навіть Муркот на кілька секунд замовк.

Посеред двору кури бігали колами, голосно кудкудакаючи. За ними, ніби дуже старанний пастух, носилася чарівна мітла. Але вона не намагалася нікого образити. Вона просто... збирала курей в одну купку.

Кури були категорично проти.

— Ко-ко-ко!

— Куд-куди?!

— Рятуйте!

Мітла швиденько підмітала пір'ячко, яке випадало на бігу, ніби саме для цього й народилася.

Дядько Тор розвів руками.

— Вона вже десять хвилин намагається навести лад у моєму курнику.

Бром почухав потилицю.

— Здається... вона занадто буквально зрозуміла своє покликання.

Муркот серйозно кивнув.

— Любить порядок.

— І що тепер робити?

— Попроси її зупинитися. Чемно.

Бром здивувався.

— Думаєш, спрацює?

— Якщо не спрацює, хоча б виглядатимеш вихованим.

Бром зробив кілька кроків уперед.

— Люба мітло... будь ласка... припини ганяти курей.

Мітла завмерла.

Повільно повернулася до нього.

Потім ображено опустила держак.

І... почала підмітати подвір'я так старанно, ніби хотіла довести, що її несправедливо звинуватили.