Розділ 26. Він знає

Яків міряв кроками простору залу палацу, не знаходячи собі місця. Вона кликала його. Знову й знову. Сигнали чужого розпачу спалахували сліпучими, білосніжними імпульсами, болісно б’ючи по скронях. Цей ментальний зв'язок виснажував, випиваючи дотла мізерні залишки здорового глузду.

— Сір... пробачте, благаю, — голос Кшиштофа пролунав хрипко.

Чоловік наче змарнів за час своєї відсутності. Здавалося, що за той не надто довгий період, поки Янсоф його не бачив, усе їхнє життя остаточно полетіло шкереберть. Його обличчя стало якимось сірим, а під очима залягли глибокі тіні.

— Кажи! — гаркнув монарх.

Кшиштоф Фабський здригнувся. Він повільно випростався з низького поклону. Його волосся, колись яскраво-біляве, тепер здавалося потьмянілим, пожовклим від пилу доріг та втоми.

Кшиштоф дивився на друга, який під тягарем нових обов’язків усе більше віддалявся від нього, все ще намагаючись розгледіти в ньому колишнього Янсофа. Але тепер він бачив у цьому тілі зовсім не одну людину. І знав це напевне.

— Я мав би доповісти вам раніше, але просто не знав як... і...

— Кажи! — різко повторив Янсоф.

— Сір, мене не було в палаці певний час...

— ...не було, — глухо пробурмотів монарх собі під ніс. Він раптом усвідомив, як багато всього встиг пропустити, повністю поглинений думками про Кирену та катастрофу, що розгорталася навколо.

— ...але я знайшов те, що шукав, — голос Кшиштофа набув твердості. — Дивне прокляття й давній ритуал. Загадку, яку не міг розгадати жоден чаклун минулого, і яку не осягнув найвидатніший маг нашого часу за все своє життя. Це питання постало вже давно, але досі ніхто не стикався з подібним віч-на-віч. Аж поки не з'явилися ви...

— Чого тягнеш?

— Узрів я більше, ніж ся планував. Коли й упав навзнак та діб п’ять не вставав. А потім бац — і зрозумів причину... — Кшиштоф раптом перейшов на химерний, ритмічний речитатив, його очі на мить затягнуло пеленою.

— Хтось підсипав тобі отруту? — насупився Яків.

— Ні, здійснив підміну.

— Чому ти раптом заговорив віршами? Це дія прокляття?

— Бо легенда давня ця — розгадка вже перед очами. Коли так близько підбираєшся до суті магії, то вже ніц вірша не оминути.

— Якщо ти зараз же не заговориш нормально, я піду! — терпець Якова увірвався.

— Кирена втрапила в біду!

— Кажи прямо, без обману! І припини це дурне римування! — Яків не втримався. Нерви здали остаточно. Він рвучко схопив Кшиштофа за барки, відриваючи його від підлоги.

— Коли я побачив їх вперше, то нічого не зрозумів, — Кшиштоф кліпнув, мана спала, і він знову заговорив як зазвичай. — Питань було багато, а от відповідей — жодної. Я чув про цей міф, вважав його вигадкою. Але потім згадав того, хто міг би допомогти побачити істину.

— До чого тут Кирена? — Яків злегка ослабив хватку, але не відпустив його.

— До того ж, до чого й ви, — Кшиштоф поглянув на нього із загадковою сумішшю тривоги та турботи, ніби небезпека загрожувала самому монарху.

— Не розумію.

— Я знаю, що зараз розмовляю не лише зі своїм старим другом, — прямо заявив Кшиштоф. Він зазирнув так глибоко в очі співрозмовника, що Якову здалося, ніби Фабський дивиться крізь оболонку Янсофа прямісінько в його власну душу. — Точніше, я знаю, що вас тут двоє. Як і усвідомлюю те, що в тілі Кирени також знаходиться не одна душа.

— Чому ти так вирішив?

Справжньому Янсофу Беріморському було б ймовірно байдуже до розкриття цієї таємниці, але серце Якова болісно тенькнуло. Діна. Вона могла ховатися в тому тілі, потрапивши сюди так само безглуздо й випадково, як і він сам.

— Ти вже зовсім не той, що раніше, — Кшиштоф раптом відкинув усі формальності. Світловолосий чоловік випростав широкі плечі, остаточно скидаючи маску покірного слуги. — Ти втратив ту монаршу жорсткість. Твої накази стали інакшими. А цей погляд... Ніби ти нічого тут не прожив, не бачив цих стін раніше. Я підозрюю, що твій "напарник по тілу" теж має сильний характер або гарно вміє перевтілюватися й грати ролі, а тому вам і вдавалося триматися так впевнено. Я довго приглядався, переконував себе, що це вплив нового статусу, але ні...

Кшиштоф важко ковтнув, долаючи клубок у горлі.

— Пробач, що не зрозумів цього одразу. Якщо тобі... вам обом... коли-небудь знадобиться допомога, тільки скажи. Можливо, незабаром ми зможемо повернути вам ваші справжні тіла. — Він на мить замислився і похмуро додав. — Якщо, звісно, сьогодні все спрацює.

— Про що ти говориш? — Яків миттєво вирвався на поверхню свідомості, повністю перехоплюючи контроль.

— Сьогодні проведуть ритуал. Ритуал, який теоретично здатний розділити дві душі. Якщо він пройде успішно, то...

— Ти згадував про Кирену! Вона... — Якову сперло подих від жахливої здогадки. Інша особа в тілі дівчини — це Діна. Її життя може обірватися так безглуздо, ставши жертвою магічного експерименту. Та ще й тут, на сторінках якогось фентезі! І що нагірше — це все сталося саме з його вини!